chrome firefox opera safari iexplorer

Петриківський розпис — унікальна спадщина нематеріальної культури

05 грудня 2017 о 11:48

5 грудня 2013р. Петриківський розпис було внесено до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО

Петриківський розпис, здається, існував відколи сонце світить. Насправді ж його історія пролягає з дохристиянських часів. Люди на теренах України вірили, що коли розписати одяг, посуд, оселю яскравими квітами, орнаментами, -  злі духи не посміють чинити лихе людям.

Згодом козаки- запорожці запрошували майстрів на Січ, аби ті розписали курені, а також списи та іншу зброю.

Петриківський розпис у його сучасному вигляді усталився, коли в 17 столітті у Петриківці осіли перші переселенці з Поділля, Полтавщини, Слобожанщини. Зовнішні та внутрішні стіни, печі, двері, скрині та інші меблі, укриті малюнками з побуту, квітами, — викликали  правдиве відчуття щастя і цілковитої гармонії.

Вважалося навіть чимось неприроднім, якщо котрась хата стояла  без розпису.

Основною складовою петриківського розпису є квіти: маки, півонії, ружі, мальви й якісь зовсім чудернацькі, небачені. Ще – птахи: ластівки, півні, казкові жар-птиці. Малюють майстри пензлями, виготовленими з котячої шерсті, а фарби ніколи не змішують.

Видатний український історик і етнограф Дмитро Яворницький зацікавився петриківським розписом під час експедицій 1911 та 1913 років. На його прохання художниця Євгенія Евенбах перемальовувала зразки робіт, і вони стали основою виставки 1913р., що проклала дорогу до широкого визнання цього народного мистецтва.

Шедеври петриківського розпису зберігаються в багатьох українських музеях. Одна з найбільших колекцій – у Центрі народної творчості «Петриківка».

Петриківський розпис  прикрашає музей-садибу Катерини Білокур, Церкву Святого Юрія УПЦ(КП) й навіть Український культурний центр у Парижі.

Існувала й фабрика петриківського розпису, чиї стіни були розписані. Та фабрику закрили і розтягли, а  розписи, опинившись просто неба, знищуються.

Збереження петриківського розпису як складової української самобутньої культури є обов’язком влади й суспільства. А водночас – своєрідним тестом на вміння й бажання плекати, цінувати й любити свою унікальну культурну спадщину, а отже – любити Україну.

Олена Бондаренко

 

 

15 серпня

Інші дати
Народився Григорій Ґалаґан
(1819, с.Сокиринці, Чернігівська область - 1888) — громадський діяч, українофіл, меценат, представник відомого козацько-старшинсько роду Ґалаґанів. У родовій садибі в Сокиринцях створив своєрідний центр українського культурно-господарського руху. Засновник Прилуцької чоловічої та жіночої гімназій, ремісничих училищ, колегії Павла Галагана у Києві, що стала одним із провідних навчальних закладів того часу.
“Пройдімося просторим садибним парком: його прикрашають альтанки, павільйони, мавзолеї, мости. Увійдімо в будинок: його зали заповнені старовинними предметами меблів, портретами, зброєю; вітрини переповнені фарфором, сріблом. …За всієї маси мистецьких скарбів, якими володіють Сокиринці, вони зберігаються, одначе, в ідеальному порядку. Будинок, парк, усі колекції, все має на собі відбиток турботливого — більше! любовного ставлення до старовини рідної й мистецької. От якби так зберігалося багато наших маєтків, що гинуть у глушині…”. (Георгій Лукомський про садибу Георгія Галагана в Сокиринцях)
Розгорнути