chrome firefox opera safari iexplorer

У Києві експонують унікальні роботи бойчукістів

22 грудня 2017 о 11:08

Якщо вірити в потойбічне життя, з 7 грудня, мабуть, перевертаються більшовицько-радянські ідеологи-кати в пеклі, бо у Києві відкрили масштабну історико-мистецьку виставку «Бойчукізм. Проект «великого стилю». На ній представлено понад 300 експонатів.

Зокрема, і живописні та графічні роботи Михайла Бойчука, Василя Седляра й Івана Падалки — художників, яких радянська влада знищила у 1937-му; і ще в 50-х роках «зачищала» музейні запасники від найдрібнішого творчого спадку цих «ворогів народу».

Переслідували й учнів Михайла Бойчука, який започаткував художній монументальний стиль і самобутню школу українського мистецтва, що синтезувало фольклорно-народні начала, опираючись на творчі здобутки Візантії та італійського Раннього Відродження, в основі якого лежить принцип гуманізму, утвердження гідності і краси реальної людини.

На виставці можна побачити унікальний іконопис раннього Михайла Бойчука, періоду його навчання у Краківській академії красних мистецтв, та його так звану світську ікону «Двоє під деревом» (дехто називає картину «Два ангели»).
Львівська мисткиня Ярослава Музика (Стефанович) упродовж років переховувала 52 роботи репресованого митця.
Спочатку вона наглядала за львівською майстернею художника, а пізніше перенесла збережений спадок до власного житла.
Рішенням Особливої наради при МДБ СРСР від 18 червня 1949 року Музику Ярославу Львівну за «активну участь в антирадянській банді українських націоналістів» було засуджено до ув’язнення у ВТТ строком на 25 років iз перебуванням в особливому таборі № 7 біля міста ­Братськ.
Коли її запроторили до радянських таборів, заборонений «бойчукізм» переховував її чоловік Максим Музика, замурувавши між дверима двох сусідніх квартир. (Смерть Сталіна посприяла звільненню пані Ярослави у 1955-му).
Усього з власного доробку Михайла Бойчука збережено 78 робіт (із них закінчених робіт — близько десяти).
Навіть у 1952 році спалювали як «антисоветскую и националистическую» спадщину художника з фондів Львівського державного музею українського  мистецтва, за офіційним розпорядженням.
Зали «Мистецького арсеналу» створюють особливе відчуття простору і часу. Тому фахово облаштована виставка виразно показує не лише творчість бойчукістів, яку кожен відвідувач домальовує у своїй уяві, а й контекст — історичний період від зародження мрії про незалежність України на початку ХХ століття до безпощадної розправи над проукраїнськими митцями — вже через пару десятків років і буквально до розвалу СРСР.
Кого й чого боялася радянська влада, настирливо знищуючи бойчукізм?
Михайло Бойчук родом із Тернопільщини. У Львові молодий художник отримував допомогу від Наукового товариства ім. Шевченка. У 1899 році навчався у Віденській академії мистецтв.
Згодом — Краківській, а потім удосконалював уміння ще і в Мюнхенській. Велику роль у його житті відіграв митрополит Андрей Шептицький.
У 1910 році Михайло Бойчук з іншими здивував вибагливий Париж, виставивши твори в «Салоні незалежних».
Темпера замість олії, колективна творчість замість індивідуальної, повернення до історичної спадщини замість її заперечення, сконденсованість художньої форми замість реалістичного відтворення.
Французи назвали ці новації Renovation Byzantine — серед науковців вона відома як школа українського монументалізму або бойчукізм. Новий український стиль мав стати національним.
У Київському художньому інституті у 1920-ті роки професор Бойчук з учнями утворили ніби середньовічний цех, де спільним був процес творення — від виготовлення фарб і пензликів до закінчених творів.
Вони амбітно називали себе «зодчими Всесвіту», які творять великий національний стиль. Проте більшовицькі ідеологи швидко поклали край мистецьким пошукам — утверджуючи соціалістичний реалізм, не гребували безпощадним терором.
Іван Падалка — професор живопису Київського художнього інституту, у 1925—1934 роках викладав у Харківському художньому технікумі, а потім художньо-промисловому інституті — створив, зокрема, графічні малюнки до «Слова о полку Ігоревім», серію гравюр «Дніпрельстан», ілюстрував книжки українських і зарубіжних письменників.
Оформляв палітурки «Кобзаря» Тараса Шевченка, творів Франка, Котляревського, Копиленка. З особливою теплотою і любов’ю працював над дитячими книжками, ніби передчуваючи близьке навічне прощання з єдиним маленьким сином.
Перед початком розгортання масових репресій, наприкінці вересня 1936-го, Івана Падалку заарештували і кинули у підвали Жовтневого палацу — головної катівні енкаведистів у Києві.
Художника оголосили «ворогом народу», звинувативши у «шпигунстві й підривній діяльності». Згодом його участь розділили Михайло Бойчук, його дружина Софія Налепинська-Бойчук, Василь Седляр, інші.
Наступного дня після оголошення вироку Івана Падалку розстріляли. Тіла жертв більшовицького «правосуддя» з палацу нишком вивозили критими автівками у Биківнянський ліс, що під Києвом. Десь серед тих тисяч убієнних покояться останки й художника-бойчукіста.
Ілюстрації до «Кобзаря» (видання 1931 і 1933 років) Василя Седляра стали однією з причин звинувачення у тому, що він був «активным участником национал-фашистской террористической организации...»
Він — учень Михайла Бойчука, керував Межигірським мистецько-керамічним технікумом, чоловік Оксани Павленко, розстріляний у 1937-му.
На виставці «Бойчукізм. Проект «Великого стилю» є цікавезна робота Оксани Павленко (вона одна з небагатьох бойчукістів, хто пережив сталіномор; залишила спогади «Промовте — життя моє — і стримайте сльози»; померла у 1991 році).
Рисунок «В полі» (1930-31) художниця зробила на шпальті друкованої тогочасної газети, де з одного краю проглядається пропагандистський напис «Да здравствует...»
Ще одна з найвідоміших робіт Оксани Павленко «Пишуть гасло», датована ще 1921 роком, з написом на плакаті: «Наша политика есть политика мира»...
І Антоніна Іванова вчилася у майстерні монументального живопису, якою керував професор Михайло Бойчук в Українській академії мистецтв (заснували її 18 грудня 1917 року, статут затверджувала Українська Центральна Рада).
За декоративну композицію на Міжнародній виставці у Парижі (1925) Антоніна Іванова «отримала право на золоту медаль» (нагороджена срібною). На виставці не можна не звернути увагу на її «Прялю» (1920 р.)
До речі, цивільного чоловіка художниці (яка в іншосвіт відійшла у Москві в 1972 році) скульптора Дмитра Водопьянова (він же — Михайло Лезвієв), теж учня Бойчука — розстріляли.
Художники-бойчукісти спочатку славили Україну (10-20-ті), а потім малювали і мавзолей, і Леніна, зокрема (30-ті).
Але перше було сильнішим, бо саме українство (і в творчості, і в діяльності) радянська влада не могла пробачити бойчукістам, розстрілявши Бойчука, Падалку, Седляра; намагалася знищити всі роботи, переслідувала послідовників.
Візуалізація на виставці «Бойчукізм. Проект «великого стилю» картинами, керамікою, плакатами, ескізами сценічних костюмів і навіть театральними ляльками, цитатами й поданою інформацією дає змогу реальніше відчути час від початку ХХ століття і донині.
«Стосовно бойчукізму існує кілька стереотипів, — каже Ольга Мельник, керівник відділу музейної справи «Мистецького арсеналу», співкураторка виставки. — По-перше, що це обов’язково великий форматний стінопис. Насправді, монументалізм — це, в першу чергу, особлива організованість образу, в процесі творення якого відкидається випадкове і несуттєве, дозволяє перетворити на монументальні навіть малі художні форми. У нашій експозиції, наприклад,  ми представимо цілком «монументальні» екслібриси.
Стереотип другий, бойчукізм — це винятково вияв  пролетарської  пропаганди.  Насправді у творах бойчукістів домінує селянська тема, і їхня модель гармонійного життя побудована, так би мовити, на селянському ґрунті. Коли вже у 1930-ті роки під тиском політичних обставин вони починають пропагувати нові сенси, пов’язані з індустріалізацію, «гегемонією пролетаріату», пролетарським інтернаціоналізмом відбувається деградація стилю.
Розписи Червонозаводського театру в Харкові 1933—1935 років за мистецьким рівнем не витримують порівняння  з оздобленням Луцьких казарм у Києві 1919 року  та Селянського санаторію в Одесі 1928 року.  У цьому полягала генетична запрограмованість, національна своєрідність школи Михайла Бойчука. Це чудово розуміли більшовики, звідси й  небачене навіть для часів великого терору  тотальне винищення бойчукістів разом з їх мистецькою спадщиною. Звідси таке важке повернення навіть після політичної реабілітації».
Ольга Мельник констатує: «Перший прецедент публічного експонування творів бойчукістів після їхньої політичної реабілітації відбувся лише в 1967 році і був досить дивним —  до експозиції Державного музею українського образотворчого мистецтва було включено один (!) твір  Івана Падалки. Перша ретроспективна виставка «Бойчук і бойчукісти, бойчукізм» відбулась у Львівській картинній галереї та Державному музеї українського образотворчого мистецтва.
Її кураторка Олена Ріпко здійснила своєрідну музейну реабілітацію бойчукізму. Впродовж наступних років в окремих музеях відбуваються персональні виставки окремих представників школи Михайла Бойчука. Ми спробували розглянути бойчукізм як цілісний мистецький напрям у контексті тогочасних світових мистецьких течій, дослідити його еволюцію впродовж майже тридцяти років».
Виставка, яка триватиме до 28 січня 2018 року, — результат співпраці музеїв, архівів, бібліотек і приватних колекціонерів — долучилося до формування експозиції усіх таких різних 19.
Куратори проекту: Ольга Мельник, Вікторія Величко, Ігор Оксаметний. Діє змістовна просвітницька програма. Ярослав Кравченко — син художника-бойчукіста Охріма Кравченка, професор кафедри історії та теорії мистецтва Львівської національної академії мистецтв, заслужений діяч мистецтв України читатиме лекцію «Стиль, який не відбувся».
Утім велич прагнення утверджувати стиль, де основою була національна самоідентифікація, відсторонює бажання складати реквієм. Мрія про відродження українського начала на початку ХХ століття надихає озвучувати їй осанну.

21 липня

Інші дати
Народився Золтан Шолтес
(1909, с. Прикопа, Словаччина - 1990) - пейзажист, заслужений художник України. Автор картин "Весна", "Зима на Верховині", "Буря над Бескидами". Твори зберігаються в музеях Європи, Японії та США.
Розгорнути
Народилася Олена Теліга
(1906, Росія - 1942) — українська поетеса, літературний критик, громадський діяч.  
«В хаосі жіночих образів нашої літератури, в плутанині перехрес¬них бажань, між прокльонами рабинь і амазонок і захопленнями тими й другими, українська жінка все ж таки зуміла створити собі ідеал, найбільш відповідний добі, і простує до нього невпинно. Вона не хоче бути ні "рабинею" ні "вампом" ні "амазонкою". Вона хоче бути Жінкою». (Олена Теліга)
Розгорнути
Народився Олег Ольжич (Кандиба Олег Олександрович)
(1907, м.Житомир – 1944), український поет, вчений-археолог, політичний діяч, син Олександра Олеся.  
«Жити повно, широко і скоро І урвать, як спів. Як колись, горіти і п'яніти, Шоломом п'ючи, І життя наопашку носити На однім плечі.» (Олег Ольжич)
Розгорнути