chrome firefox opera safari iexplorer

Богдан-Ігор Антонич: вічно юний геній

05 жовтня 2018 о 10:47
uk.wikipedia.org

Розпускають коні сиві гриви, 
пара 3 уст, мов дим.
3 рвучим вітром буйногривим!
Бути вічно юним, 
вічно молодим!
                                                                                                                              

 Б.-І. Антонич. Пісня про вічну молодість

  Сучасники називали його батяром – колоритним львівським розбишакою. Ще — «геніальним лемком» і «елітарним» поетом.

Наразі не відомо, що з тих означень відповідало дійсності, а що було перебільшенням. Найважливіше – він завжди, за будь яких обставин, мав мужність бути собою…

Тривалий час Богдан-Ігор Антонич належав до «заборонених» поетів. Нині його шедеври  можна читати вільно, втім багато хто й нині дуже мало знає про них та й про самого їхнього автора…

 5 жовтня 1909р. у родині греко-католицького священика о.Василя, який мав парафію в с.Новиця на Лемківщині, та їмості Ольги Волошинович народився хлопчик. Назвали Богданом-Ігорем.

Незадовго до народження малюка батько змінив прізвище «Кіт» на «Антонич».

Коли Богданчикові виповнилося п’ять років, родина переїхала до Відня – подалі від війни.

1919р. поляки заарештували о.Василя. Мама з сином оселилися у рідного брата пані Олени — Олександра  Волошиновича – на Пряшівщині. Але за короткий час дядька стратили за «антипольську діяльність», що полягала у агітації за об’єднання «польської» та «словацької» частин Лемківщини. Довелося знову втікати.

У середині 1920р. о.Василя звільнили, й Антоничі  оселилися в Борятині (нині Мостиський район на Львівщині).

Слід сказати, що початкову освіту хлопчик отримав вдома, у приватної вчительки  – мав слабке здоров’я.  Також грав на скрипці, малював, потроху складав вірші. 1928р. на відмінно закінчив гімназію ім. Королеви Софії у Сяноку – єдину на Лемківщині, де дві години на тиждень навчали українською.  У гімназії почав писати вірші польською мовою.     

У 1928–1933р.р. Б.-І.Антонич навчався на філософському факультеті (відділення – польська філологія) Львівського університету  Яна Казимира. Тут Антонич цілковито перейшов на українську мову. 

Перші вірші оприлюднив 1931р. у пластовому журналі «Вогні».

…Так народились перші ямби.

Слова не тесані в гамарні,

слова, осріблені в вогні.

Складають радісні пісні

в весни заквітчаній друкарні.

Того ж таки року вийшла друком перша збірка поезій Антонича — «Привітання життя». Невдовзі з’являється друга — «Три перстені», що за неї поет отримує літературну премію Товариства українських письменників і журналістів ім. Івана Франка.

Захистивши магістерську дисертацію, Богдан-Ігор  займається науковою діяльністю, йосу пропонують викладати в університеті, на кафедрі болгарської мови. Однак молодий поет вирішує цілковито присвятити себе творчості. 

Крім поезій, пише прозу:  новелу «Три мандоліни» та  повість «На другому березі» (обидва твори не закінчені);  лібрето до опери «Довбуш». 

Редагує журнали «Дажбог» та «Карби». Грає на скрипці, пише музику, малює. 193бр. видає найбільшу за обсягом   «Книгу Лева».

Влітку 1934р. Богдан-Ігор знайомиться з гімназисткою-тернополянкою Ольгою Олійник. Спалахує кохання, відбуваються заручини, очікується весілля. Однак дівчина рапотом відмовляє нареченому…

6 липня 1937р. у Львові великий і вічно молодий, незвичайний і надзвичайний поет Богдан-Ігор Антонич помер.

Операція апендициту, яка на той час  була досить складною. Запалення легень. Зупинка серця…

1938р. вийшла друком книга віршів Поета – «Зелена Євангелія» — омріяна ним іще за життя.

Ольга Олійник упорядкувала видала збірку поезій Богдана-Ігоря Антонича — «Пісня про незнищенність матерії».

 За радянських часів КДБісти пильнували, аби могилу поета на Янівському цвинтарі  ніхто не відвідував, і де вона, вже знайти, здавалось, було неможливо. Аж поки львівські поети Ірина та Ігор Калинці не розшукали її.

А вірш «Весна» перекладений багатьма мовами, покладений на музику. Його шепочуть мільйони закоханих, часом навіть нічого не знаючи про навіки юного автора… 

Росте Антонич і росте трава

і зеленіють кучеряві вільхи.

Ой, нахилися, нахилися тільки,

почуєш найтайніші з всіх слова.

Дощем квітневим, весно, не тривож!

Хто стовк, мов дзбан скляний, блакитне небо,

хто сипле листя – кусні скла на тебе?

У решето ловити хочеш дощ?

З всіх найдивніша мова гайова:

в рушницю ночі вклав хтось зорі-кулі,

на вільхах місяць розклюють зозулі,

росте Антонич і росте трава.

Олена Бондаренко,

 Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

 

18 жовтня

Інші дати
Народився Віктор Аверін
(1885, с. Чепіль, Харківська область – 1955) – український зоолог, громадський діяч. Опублікував близько 340 праць з ентомології, орнітології, мисливствознавства, рибництва, і охорони природи. Один із перших організаторів справи захисту рослин в УРСР і підготовки кадрів у цій галузі.
Розгорнути
Народився Володимир Різниченко
(1870, с. Велентієве, Чернігівська область – 1932) – український геолог, художник-карикатурист, поет. У своїх дослідженнях грунтовно висвітлив стратиграфію та тектоніку Середнього Придніпров’я («Природа Канівських дислокацій», «До питання про час і умови утворення укр. лесу», «Про четвертинні рухи земної кори в районі сер. Дніпра»). Ініціатор заснування Канівського музею-заповідника «Могила Т.Шевченка».
Розгорнути
Народилася Євгенія Ярошинська
(1868, с. Чуньків, Чернівецька область – 1904) – українська письменниця, етнограф, фольклорист, громадський діяч. Видала зібрані нею на Буковині «Народні пісні з-над Днітра».
Розгорнути