chrome firefox opera safari iexplorer

«Я воскрес, щоб із вами жити»

25 листопада 2010 о 13:46

Їдучи в Черкаси відкривати пам’ятник великому поету Василеві Симоненку, я всю дорогу вельми хвилювався.

Згадував живого Василя, його стару матусю Ганну Федорівну, наших спільних незабутніх однокурсників: видатного поліглота і письменника Анатоля Перепадю, Героя України патріота-журналіста Івана Сподаренка, хрестоматійного прозаїка Віктора Близнеця, організатора інституту журналістики Анатолія Москаленка…

В пам’яті зринали ось оці Сосюрині рядки:

І душа, мов ставок золотий,
Тільки спогадів хвилі по ній.

Коли у сімдесяті роки про минулого століття мужня і талановита творчість Симоненка пробивала грізні мури компартійної цензури , мудра мати нашого поета в одному з листів до мене написала, ніби провістила: «Як був мій Вася маленьким, то належав тільки матері, а тепер Василь Андрійович Симоненко належить усій Україні». Золоті материнські слова!

Як ніхто в письменницькій громаді, вона перша зрозуміла синове безсмертя. Тільки важко, боляче і страшно його чисте та правдиве Слово тарувало шлях до читача, до України.

Ось чому у багатьох листах, які я передав музею Симоненка в його рідній школі у селі Тарандинці Лубенського району на Полтавщині, бабуся Ганнуся висловлює вдячність вірним і незламним друзям свого сина: Борису Олійнику, Володимиру Біленку, Олесю Луцію, Петру Засенку та нашій однокурсниці Тамарі Коломієць. « Особа дяка і низький уклін вашому батьку Олесю Гончару».

Я від себе ще додав би сюди славного поета й побратима перших шістдесятників Івана Світличного, академіка Івана Дзюбу, авторитетну Михайлину Коцюбинську, черкаських журналістів Лілю Шитову та Ігоря Осадчого.

В різні роки світлий образ легендарного поета бережуть, несуть між люди мої друзі – Симоненкознавці. Серед них – відомий політолог і розумний літератор та історик, заступник голови українського парламенту Микола Томенко, автор кінофільму «Життєвими стежками Василя Симоненка», вчителька української мови і літератури Немішаївської школи №2 Аліна Приймаченко, директор шкільного музею Василь Григорович Бут, заступник директора національного академічного інституту літератури Сергій Гальченко, відомий поет Володимир Коломієць , поет-пісняр Микола Луків, столичний Клуб бібліотекарів та поважна професура Інституту філології.

Всіх згадав я поіменно, коли клав осінні хризантеми на святі могилі сина і матері. Вже багато років вони поруч спочивають на Черкаськім цвинтарі. Нині їх єднає спільний поетичний заповіт:

Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.

В той туманний ранок із-за хмар пробилось, виглянуло сонце – ніби на моє замовлення. « Десь на дні мого серця» /Тичина!/засвітились Симоненкові слова:»

Здрастуй , сонце, і здрастуй , вітре!
Здрастуй, свіжосте нив!
Я воскрес, щоб і з вами жити
Під шаленством весняних злив.

Певна річ, поет воскрес правдивим, невмирущим українським словом. «Майже двадцять років черкащани ждали цього дня і сперечалися: на якому місці спорудити пам’ятник поету, де узяти кошти? Та головне: як створити образ «витязя української поезії?».

Саме із такими запитаннями до багатолюдної святкової громади черкащан звернувся голова обласної держадміністрації Сергій Тулуб. Разом з головою міста Сергієм Одаричем та новообраним головою обласної ради паном Черняком вони благословили поетичне свято.

І коли з-під покривала виплив перед нами гарний і натхненний образ юного поета, то в гурті студентів я почув сердечний, щирий вигук: «Який же Симоненко молодий! Наш ровесник…»

Я з великою приємністю на святі Симоненка познайомився із творцями пам’ятника – скульптором Владиславом Димйоном та його колегами – архітекторами Миколою Упирем та Юрієм Калашником.

Їхню одержиму працю добре сприйняли освітяни Черкаського технологічного університету та працівники обласної бібліотеки імені Василя Симоненка. Вони побачили в зображенні поета і привітний погляд і нестримну вдачу.

Та були й критичні, несуттєві зауваження від старих і немічних людей, котрі і ще й досі заздрять світлій і великій славі справжнього народного ПОЕТА, називаючи при тому лиш себе «найбільшими і єдиними» друзями Симоненка.

Є і в мене до скульптури невеличке зауваження: у бронзі закарбовано багато поетичних слів. Чому? Адже пам’ятник не є літературною енциклопедією чи шкільним підручником. Із моєю думкою погодився кмітливий і цікавий скульптор. Треба написати лиш один Симоненків рядок:

« Я воскрес, щоб із вами жити!»

Насамкінець і ще одне – важливе, пам’ятне для мене. Ще напередодні Симоненкового свята я радо завітав до дружної родини Симоненків. Не всі знають, що в Черкасах є квартира, де живе поетова онука Мирослава, правнук поета маленький Гордій Симоненко та його бабуся Ніна. Дорогі і рідні мені люди.

Розум”яка Мирославка, котра вже назавжди повернулася з Америки до рідної матусі, добре знає і шанує славну творчість свого дідуся, допомагає видавництву «Смолоскип» впорядкувати найновішу книжку В.Симоненка для української школи.

А малий Гордійчик тільки вчиться говорити, ще не знає, чим йому Гордію – цілий вік гордитися. Але він своїми ноженятами крокує разом з нами в осінній темний вечір до того пам’ятного скверу. Там стоїть під охороною накритий покривалом, бронзовий, замріяний Василь – єдиний син своєї матері, нині вже дідусь і прадід.

Я трепетно беру на руки Василевого правнука – се «безсмертячко кирпате». Колись так називав свого Василька добрий і тямущий дід Щербань, «який не знав поганих слів».

Рости і ти, Гордійчику, великим!..

Микола Сом, письменник і вчитель

9 лютого

Інші дати
Василь Данилевич
1872 – український історик, археолог, нумізмат, музеєзнавець, учень В. Антоновича. Автор фундаментальної праці з давньої історії Київщини «Археологічна минувшина Київщини» (1925), історіографічних розвідок про Миколу Костомарова, публікацій матеріалів про численні археологічні дослідження курганів на Сумщині, слов’янських старожитностей під Харковом.
Розгорнути
Іоанна Златоуста
Опівдні ясне сонце - на ранню весну
Розгорнути
Народився Никифор Григор'єв (Григор'єв-Наш)
1883 –  педагог-просвітянин, громадський і політичний діяч, Міністр освіти в уряді УНР, директор Соціологічного інституту в Празі, керівник українського відділення радіостанції «Голос Америки». Автор праць «Історія України в народних думах та піснях», «Основи націознання», «Українська національна вдача».
Розгорнути