Приводом для появи цієї статті стали події, які останнім часом почали відбуватися з Національним історико-етнографічним заповідником «Переяслав».

Ситуація зайшла настільки далеко, що доводиться констатувати: на Міністерство культури і туризму України, якому напряму підпорядковується цей заклад, конкретно в особі міністра Михайла Кулиняка, наводиться тінь.

Назріває черговий суспільний скандал у сфері культури. Дуже хотілося б вірити у те, що пан міністр вчасно втрутиться у ситуацію та розставить усе по своїх місцях, як того вимагають норми чинного законодавства України у сфері культури та культурної політики.

«Переяслав» – «напівмертва закостеніла структура»?

Занепокоєння ситуацією, що існує сьогодні у НІЕЗ «Переяслав» змушує громадськість усе частіше замислюватися над тим, що ж власне відбувається з першим в Україні історико-етнографічним заповідником, який до того ж має високий статус Національного та по праву вважається однією з найпривабливіших візитівок туристичної України.

Нещодавно у місцевій пресі писалося про круглий стіл, який відбувся 24 листопада у конференц-залі Переяслав-Хмельницького ДПУ ім. Григорія Сковороди і був присвячений проблемі охорони культурної спадщини Переяславщини.

Особливо вразила озвучена під час його роботи думка директора науково-дослідного інституту пам’ятко-охороних досліджень, що є провідним науковим закладом при Міністерстві культури та туризму України, Олени Сердюк. Зокрема приголомшив уривок з підсумкової цитати засідання: «Переяслав сприймається як напівмертва закостеніла структура – один з найбільш занедбаних заповідників України. Ми працюємо по всій країні і я, на жаль, мушу це констатувати сьогодні». Однозначно, така думка фахівця викликає біль у серці кожного свідомого переславчанина.

Проблеми, які має сьогодні музейний корпус міста Переяслава-Хмельницького, жваво обговорюються суспільством, фахівцями та громадою із часу заміщення в директорському кріслі закладу його творця і засновника – Героя України Михайла Івановича Сікорського.

Нове керівництво — нові скандали

Упродовж останнього часу прокотилася чергова хвиля зацікавлення громадськості ситуацією, яка існує навколо конфлікту трудового колективу та дирекції закладу, що, власне, засвідчує назрівання резонансних подій навколо вищезгаданої установи. Особливу увагу, у цьому сенсі звертає на себе постать його теперішнього директора Павла Довгошиї.

Місцева та центральна преса неодноразово висвітлювала наслідки його трудової діяльності на різних посадах, неодмінно акцентуючи увагу на неоднозначному, можна сказати скандальному характерові роботи цього фахівця. Чого вартує лишень депутатська недовіра, що неодноразово (!) виголошувалася на адресу колишнього заступника міського голови.

Варто сказати й про громадську думку, що склалася навколо персони тепер генерального директора НІЕЗ «Переяслав». Представники місцевої громади, які добре обізнані з його попередньою діяльністю, у приватних розмовах висловлюють крайній подив та обурення щодо прецеденту призначення саме цієї особи на таку відповідальну посаду. Адже, на відміну від своїх попередників, у Павла Олександровича немає профільної освіти ні історика, ні музейного працівника, а відповідно й необхідного досвіду. Та головним є навіть не це.

На момент призначення постать Павла Олександровича Довгошиї виглядала, як-то кажуть, певною мірою дискредитованою внаслідок згаданої вище депутатської недовіри. Зокрема, про цей факт писала міжрайонна бориспільська газета «Вісті» та інші засоби масової інформації. Не на користь його кандидатури свідчила й попередня невдала спроба зайняти директорське крісло у 2008 році.

Більше того, у місцевій пресі існують опубліковані ще задовго до цієї події статті та звернення окремих громадян, де ними у відкритій формі заявляється про відверто неоднозначний характер згадуваної персони.

Зокрема, в одній із публікацій в газеті «Вісник Переяславщини» ще від 28 березня 2001 року автор, ветеран війни, учасник бойових дій Павло Костенко, приписував Довгошиї П.О. ошуканство та ухилення від виконання судових рішень. І подібна публікація не єдина. Що ж стосується конкретно юридичного боку, слід відмітити неодноразові за осанні декілька років факти судових позовів, у яких фігурантом є Довгошия П.О.

Автор навмисне торгається лише тих моментів біографії цієї людини, що попередньо вже висвітлювалися через ЗМІ, та таких, які на сьогодні широко відомі громадськості міста Переяслава-Хмельницького.

У Мінкульті є лобі нового директора?

Звідси ж постає питання: невже у Міністерства не знайшлося кандидатури, яка б за освітньо-фаховим рівнем, попереднім досвідом роботи та репутацією виявилася б більш достойною зайняти місце генерального директора історико-етнографічного заповідника зі статусом Національного? І як узагалі там виникла ідея довірити керівництво цим закладом саме Довгошиї П.О.? Можливо, варто було б зупинити вибір на комусь із його тодішніх працівників, аніж призначати людину «зі сторони»?

Враховуючи вже згадану тезу про відсутність у теперішнього директора профільної історичної освіти та попереднього досвіду роботи у музейній сфері рішення про його призначення виглядає, м’яко кажучи, необґрунтованим. Чи, можливо, у міністерському оточенні є хтось, хто лобіює свої особисті інтереси, сприяючи подібному призначенню, поза спиною міністра М. Кулиняка? Сподіваємося, що відповідь на це запитання дасть час.

Незрозумілою є ситуація з призначенням Павла Довгошиї ще й тому, що воно відбулося не на конкурсній основі – як це було у випадку з попереднім директором. А отже, очевидно, не було враховано думку ні фахівців, ні громадськості, ні, врешті, колективу, який, нагадаємо, одного разу вже висловився проти цієї кандидатури.

Конкретно це сталося під час першої спроби згадуваної особи посісти вакантну посаду генерального директора НІЕЗ «Переяслав» у 2008 році, коли з неї був усунений перший та незмінний директор цього закладу Герой України Сікорський М.І. Тоді колектив, на чолі із заступником директора Глушко Г.І. виступив на захист останнього. У результаті М.І. Сікорський отримав статус почесного директора заповідника, в.о. генерального директора був призначений колишній учений секретар закладу Віктор Ткаченко, а Павло Олександрович подав на звільнення.

І ось уже сьогодні громада міста Перяслава-Хмельницького має ситуацію, коли Павло Олександрович Довгошия знову опинився на директорській посаді, на яку він був офіційно призначений у травні цього року. Хто і що привело його туди – питання далеко не буденне. Адже за останній період на тлі негативних подій, що супроводжували життя Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» (про них уже неодноразово повідомлялося у ЗМІ), стали відомі конкретні факти, що безпосередньо приписуються особі керівника цієї установи, генеральному директору Павлу Довгошиї та його заступниці Ірині Татьковій.

На захист заповідника

Позиція членів колективу цього закладу стосовно результатів їхнього перебування на чолі заповідника викладена у відкритому листі, який нещодавно з’явився у засобах масової інформації. Його текст звернено до президента України, Уряду, Верховної Ради, а також широкої громадськості. Крім того, як уже відомо на сьогодні, копії цього листа було надіслано до міського голови м. Переяслава-Хмельницького та до голови Київської обласної ради. Перед цим подібне звернення було направлене до Голови Верховної Ради України Володимира Литвина.

Реакція внаслідок появи відкритого листа на даний час є такою. Низкою інформаційних видань опубліковано статті, звернення та повідомлення, у яких, окрім різної інформації, містяться заклики до відповідних органів розібратися в цій справі.

Зокрема відомий журнал «Музеї України», в особі його головного редактора Віктора Тригуба, звернувся до Міністерства культури і туризму із запитом відреагувати на ситуацію. Ним же було заявлено про початок незалежного журналістського розслідування в цій справі.

Привертає увагу нещодавно опублікована стаття в авторитетному виданні «Україна Молода» за 23 листопада 2010 року, де її автором відверто негативно характеризується позиція Довгошиї П.О. на посаді генерального директора. Зокрема акцентовано на його неприпустимій поведінці та порушеннях, допущених ним, у справі охорони культурних пам’яток.

Також на інтернет-сайтах з’явилася інформація про створення Громадського комітету порятунку НІЕЗ «Переяслав». Попередньо свою чітку позицію у справі захисту першого в Україні закладу у системі Національних історико-етнографічних заповідників виказали Віце-спікер Верховної Ради М. Томенко, народні депутати С Міщенко, В. Яворівський та інші, запити яких щодо ситуації з особою Довгошиї П.О. на згадуваній посаді, відповідно 8 жовтня та 5 листопада цього року, озвучувалися на засіданнях парламенту.

У продовження цієї роботи Микола Томенко висловив намір ініціювати приїзд до Переяслава відповідної державної комісії з питань культури, яка б детально вивчила обставини викладені у відкритому листі, та зробила б відповідні висновки стосовно роботи генерального директора Довгошиї П.О. за весь період його перебування на директорському місці.

На місцевому рівні також послідувала реакція відповідних органів. Зокрема, на скликаній позачерговій сесії Переяслав-Хмельницької міської ради 27 листопада 2010 року було зачитано фрагмент тексту вищезгаданого відкритого листа та заявлено про відповідне звернення представників трудового колективу закладу до міського голови.

А тим часом — чергові звільнення

Отже, громадськість чекатиме, яку позицію у цьому питанні займе місцевий депутатський корпус. Тим часом тривожні сигнали надходять від колективу заповідника, частина якого на виконання припису комісії, яка діяла у заповіднику у жовтні-листопаді цього року, отримала догани від дирекції.

Приїзд останньої, за словами окремих працівників, ініціював, власне, сам директор. При цьому в колективі говорять про невмотивований характер винесених доган. Працівники ж, що їх отримали збираються звертатися з цією проблемою до відповідних органів. Про серйозність таких намірів, безумовно, свідчить і об’єднання частини колективу в незалежну профспілкову організацію.

Останніми кадровими рішеннями дирекції стали звільнення з посади головного бухгалтера, а також заступника генерального директора з господарської та адміністративної роботи, яким передувала низка попередніх звільнень.

Чим закінчиться уся ця історія, судити важко. Зрозуміло лише те, що внаслідок відкритого протистояння членів колективу та дирекції закладу під серйозною загрозою може опинитися доля та репутація відомого далеко поза межами Переяслава-Хмельницького та України національного закладу, який є справжнім культурно-історичним та духовним скарбом, збирався не одним поколінням фахівців та ентузіастів своєї справи і завдяки організаційному та творчому генію патріарха музейної справи Героя України Михайла Івановича Сікорського постав окрасою та перлиною Переяславщини.

Тарас Нагайко, представник міської громади Переяслава-Хмельницького