Український книжковий ринок ще не оговтався від кризи. Видавництва зменшують тиражі, задешево продають залежалу літературу зі складів. А ще пробують протистояти книжковому піратству, але поки це – вкрай складна справа.
Cтаном напівбанкрутства називає нинішню ситуацію на українському книжковому ринку Олександр Афонін, президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів (УАВК). «Видавництва не можуть повноцінно продовжити діяльність, перепрофілюватися чи навіть провести процедуру банкрутства. Все це вимагає коштів, яких у видавця нині просто немає», – каже Афонін.
Держава книговидання не підтримує
133 українських видавництва входять до асоціації, яка відстоює їхні інтереси у владних органах. Завдяки цьому, зокрема, видавці поки не платять податки на прибуток та на додану вартість. Утім, навіть попри такі пільги, видавництва потребують грошових вливань, каже Афонін. Він переконаний, що приваблювати інвесторів мала б держава, зокрема міністерство економіки, Державний комітет телебачення і радіомовлення тощо. Але, зазначає Афонін, в Україні досі не розроблено національної програми підтримки книговидання.
За даними УАВК, в першому півріччі 2010 року 59% українських видавництв наростили прибутки. Книжок продали менше, але дорожче, бо піднялися світові ціни на папір і целюлозу. В Україні видали на третину менше мистецької, релігійної літератури та підручників. На 79% упали тиражі наукової літератури. Наукова книга має вузьке коло читачів, дорого коштує й випускається мізерними тиражами (200-300 примірників), розповідає Афонін. Натомість, за його даними, більше надрукували юридичної, правової, науково-популярної, дитячої, навчальної літератури, словників та книг на комп’ютерну тематику.
Піратські копії
Скорочення тиражів і кількості назв призводить до того, що тільки-но надрукована книжка швидко стає рідкістю. На цьому фоні надприбутки отримують пірати. «З’явився підручник на базарі – за тиждень продають такий самий, але він автору і видавництву не належить і є дешевшим на 15-30%. Працює потужна піратська індустрія, особливо в Київській та Харківській областях. Сучасне поліграфічне обладнання дозволяє за лічені години скопіювати будь-яку книжку, – каже Афонін. На його переконання, у колишніх містах, де було багато підприємств оборонки, де пустують цехи, ставиться обладнання і друкуються «піратські» тиражі книжок. На українському ринку підробок навчальної літератури – близько 50 %, наголошує президент УАВК.
Він розповідає, що звертався як до попереднього, так і до нинішнього Президента України з проханням створити робочу групу при міністерстві внутрішніх справ, яка б поклала край книжковому піратству. Така група мала б шукати піратів через агентурну мережу, створити базу даних і викрити відразу кілька великих виробників, каже Афоні. «Лист, що я відправив Президенту, передавали вниз і вниз. Врешті-решт мені зателефонував оперативник років 24-х. При зустрічі сказав: покажіть, на якій ятці вилучити контрафакт, бо мої повноваження на цьому закінчуються... Торговець на базарі не зобов’язаний вказувати джерела постачання. Закон не дозволяє вимагати в нього цю інформацію. Можна порівняти легальну книжку й нелегальну, але це не дасть можливості вийти на виробника», – підсумовує Афонін.
Боротьба із «нелегалами»
Щоб боротися з піратами, у видавництві «Генеза» рік тому створили службу безпеки. Троє співробітників вивчають нелегальний ринок. Виконавчий директор видавництва Олег Фурман пояснює: друк готових підручників відбувається не у видавництві, а в типографії. За його словами, посередник, що доставляє книги до покупця, може купити книгу прямо там. Покупець платить за підручник до 50 грн. Посередник купує у видавництва оптом за 30-35 грн, а в типографії – за 15. Існує 5-6 «диспетчерів», які збирають замовлення і працюють із «піратськими» типографіями. Нелегальні книжки вантажаться у фури, їдуть на «точки», а там оптовики забирають свою частину замовлення, каже Фурман.
«У межах закону ми підмінюємо собою правоохоронні органи, – каже Олег Фурман. – Якщо їм дати інформацію – вони готові перешкоджати й вилучати контрафакт, але збирати й вивчати інформацію не мають часу. Коли вкрали матеріальну річ, вони реагують і розуміють. Але коли йдеться про крадіжку інтелектуальних прав – виникає певний ступор: «Книги у вас крали? – Ні. – А що вкрали? – Права. – З цим важко».
Незаконно тиражують усе, що є популярним. Торік «Генеза» відстояла посібник «Англійська мова для ДПА. 9–11 клас», пригадує Фурман. Провели «профілактичні бесіди» з усіма «диспетчерами» й попередили, що реагуватимуть у межах закону, але жорстко, якщо книжку скопіюють.
«Оскільки йшлося про одне видання, пірати ним «пожертвували» – не друкували. Ми продали не 40 тис. примірників, як зазвичай, а 160 тис., – розповідає Олег Фурман. – Ми витратили рік, розібралися й тепер будемо залучати правоохоронні органи, забезпечувати їх адвокатами з захисту інтелектуальних прав. Міліціонер не вміє правильно оформити протокол, і в суді, коли йдеться про форму, а не зміст, протокол не є доказом». Системна боротьба з українськими піратами тільки починається, — резюмує видавець.
