Щороку кількість надто енергійних маленьких українців збільшується на третину.
Діагноз «гіперактивний розлад із дефіцитом уваги» має кожен дванадцятий школяр, підрахували у науково-дослідному інституті соціальної і судової психіатрії та наркології. Тоді як середньоєвропейський показник у 2,5 рази менший.
...Ані хвилини спокою. Так про свого сина розповідає киянка Наталя. Привернути увагу Владика вкрай складно, бідкається жінка. Він стрибає, бігає, танцює — робить все що завгодно, аби не сидіти на місці. Через непосидючість та енергійність хлопця, змусити його бодай щось зробити проти волі — справа марна.
Наталя, мама гіперактивної дитини: «Він не може на місці сидіть, це для нього дуже важко. Ходити, бігати».
У Владика — гіперактивний розлад із дефіцитом уваги. Це патологія поведінки дітей. Для неї притаманні підвищені емоційність, імпульсивність та рухливість. Усувати цю ваду розвитку хлопчику складніше, бо у нього аутизм. Зі звичайними ж дзигами працювати легше, кажуть психологи.
Володимир Веклич, дитячий психолог: «Чистая гиперактивность — это когда ребёнок не может успокоиться. Одно задание не закончил, сразу к другому. Основная работа с гиперактивностью — это переключить ребёнка либо чем-то интересующим, либо поощрением».
Розвинутися гіперактивність може внаслідок складних пологів, у недоношених, у малюків на штучному вигодовуванні... Версії різні.
Марія Щибрик, директор центру «Школа життя» для дітей із особливостями розвитку: «Гіперактивність у нашій країні дуже виросла до окремого захворювання. Екологія яка. Цивілізація не додає. Деякі кажуть, це важкі метали не лише в вакцинах, але і в шампуні, воді, їжі, в усьому. Ніхто, мені здається, не шукає причини».
Головне — не причини, а наслідки, кажуть медики. Якщо патологію не вилікувати, у дорослому житті людина стане некерованою. Тому у Мінохорони здоров’я майже рік тому розробили схему лікування гіперактивних дітей подібну до європейської.
Ігор Марценковський, головний дитячий психіатр МОЗ: «З єдиною різницею, що є певні форми допомоги, які, нажаль, через відсутність підготовлених фахівців — в Україні поки що є недоступні».
А все тому, що ставити діагноз гіперактивний розлад в Україні стали лише наприкінці 2008-го. Доти люди у білих халатах про цю ваду розвитку знали побіжно. Окрім недостатньої освіченості медиків виникає інша проблема — забезпечення препаратами. Два відсотки пацієнтів потребують медикаментозного лікування.
Ігор Марценковський, головний дитячий психіатр МОЗ: «Якщо в світі для лікування гіперкенитичного розладу дитячий психіатр має вибір приблизно з двох десятків стимулянтів, то в Україні ми зараз маємо два».
Та й ці препарати до України надходять із перебоями. Приміром, один із них наприкінці минулого року у більшості регіонів до аптек не потрапляв зовсім.
Утім, удаватися до ковтання пігулок — це останній захід, застерігають психіатри. Перекладають відповідальність на плечі батьків. Мовляв, чим швидше ті помітять, що їхня дитина гіперактивна — тим легше її вилікувати.
