21 лютого: це цікаво знати

Мова — це не просто спосiб спiлкування, а щось бiльш значуще. Мова — це всi глибиннi пласти духовного життя народу, його iсторична пам'ять, найцiннiше надбання вiкiв, мова — це ще й музика, мелодика, фарби, буття, сучасна, художня, iнтелектуальна i мисленнєва дiяльнiсть народу.

Олесь Гончар

21 лютого за григоріанським календарем 52 день року. До кінця року залишається 313 днів.

За церковним календарем 21 лютого вшановують великомученика Феодора Стратилата, пророка Захарія Серповидця, святителя Савву ІІ, архієпископа Сербського.

21 лютого у дохристиянські часи вшановували Бога вітрів — Весняного Стрибога. Йому молилися за добру погоду на весну і літо.

У народі 21 лютого називають «серповидцями», бо колись селяни вже оглядали серпи, готуючи їх до майбутніх жнив, а також підмічали, чим холодніший останній тиждень лютого, тим тепліше буде у березні.

Іменинниками 21 лютого є:
Сава, Захар, Федір, Степан, Прохор

21 лютого народились:
1835 — Михайло Микешин, російський скульптор, художник, графік, автор пам'ятника Богданові Хмельницькому у Києві, ілюстратор «Кобзаря»;
1850 — Вікентій Хвойка, український археолог чеського походження, першовідкривач трипільської та черняхівської археологічних культур;
1871 — Осип Микитка, український військовий діяч, генерал-майор Української Галицької армії;
1899 — Дмитро Мілютенко, український актор, народний артист СРСР. Ролі: Пузир («Хазяїн» Карпенка-Карого), Хлопов («Ревізор» Гоголя), Часник («В степах України» Корнійчука);
1921 — Володимир Малик (Сиченко), український письменник;
1925 — Ігор Шамо, український композитор, народний артист УРСР.

Події 21 лютого:
1784 — Закладене місто Миколаїв.
1919 — У Києві вийшов перший номер газети «Комунар» (нині «Вечірній Київ»).
1948 — Президія Верховної Ради СРСР ухвалила виселити з УРСР осіб, що ухиляються від трудової повинності і ведуть «паразитичний спосіб життя».

21 лютого відзначають:
Міжнародний день рідної мови.

Чи знаєте ви, що:

Український народ, пов'язував смисл "лівого" з ідеєю чогось недоброго, ворожого, зловісного: «Як дзвонить у правім усі, то має бути щось добре, а як у лівому, то — зле». Встати вранці лівою ногою наперед віщує нещасливий день, тому й приповідка: «Він сьогодні лихий, бо лівою ногою з ліжка встав». Вірили, що лівою рукою не годиться нікому нічого давати, бо то було б йому на шкоду; самий акт подавання лівою рукою свідчить про недоброзичливість. Не годиться також і їсти лівою рукою. А хто б лівою рукою перехрестився, то тим би до себе дідька прикликав.
Те ж саме і в італійців, де "лівий" («сіністро») означає не тільки поганий, шкідливий, але й навіть злочинний: «Фачча сіністра» («ліве обличчя») значить — людина, що має злочинні нахили чи наміри. У французів «гош» («лівий») означає фігурально незграбний.
Слово відьма має давнє походження, від «веда», що означає «істинне знання». Людей, яких християнство зробило злими чаклунами, у дохристиянські часи поважали. Вони були наділені знаннями того, як керувати надприродними силами та впливати на зовнішній світ і долю інших людей. До них зверталися з усіма бідами, починаючи від тілесних та душевних хвороб, аж до прогнозів щодо врожайності наступного року. У давніх українців таких людей ще називали волхвами. До речі, здебільшого вони були чоловіками, хоча траплялися і жінки.
За християнських часів «відати знаннями», означало втручатися у справи Бога. Тому всіх людей, які «відали» почали винищувати. Саме ж слово "відьма" набрало настільки негативного відтінку, що й дотепер вважається образою. І все ж люди, які «відають» і сьогодні живуть серед нас. І незважаючи на XXI сторіччя, напевно, немає жодної людини, яка, принаймні, раз у житті не скористалася їхніми знаннями.