Спочатку дві цитати. Так би мовити, голос народу і влади.
«Отдыхала в юсуповском дворце с компанией на майские праздники... Впечатление хорошие! Отдихать там понравиться тем, кто любит окунуться в историю, поспать на старых кроватях... С лоджии очень красивый вид на море... Вкусно готовят, особенно манную кашу (до этого не любила), блинчики с черной икрой... Вообщем отдих пасивный получился, но не обычный». (Анна. Київ. Відгук на форумі www.planetakrim.com, наводиться без виправлень).
„Використання цього об’єкта тільки як пам’ятки архітектури і позбавлення його статусу державної резиденції призведе до порушення державних інтересів з належного проведення офіційних і протокольних заходів з участю президента України, інших вищих посадових осіб під час перебування в АРК, обслуговування зустрічей і проводів глав держав і урядів закордонних країн» (в.о.керівника Держуправсправами Олексій Панько. Відповідь Раді міністрів Криму з приводу можливості музеєфікації та передачі у власність АРК Юсуповського палацово-паркового комплексу).
Тепер трохи історії
Палацовий комплекс у Кореїзі для сім’ї князя Фелікса Юсупова, графа Сумарокова-Ельстона, генерал-губернатора Москви проектував знаний архітектор Микола Краснов. Під час Ялтинської конференції в Юсуповському палаці була резиденція Йосипа Сталіна, до приїзду якого в підвалах побудували справжній бункер.
Аж до „перестройки“ палац був секретним об’єктом і значився під назвою „госдача №4“, а потім за розпорядженням Михайла Горбачова його передали народу в особі Ялтинської міськради.
У бурхливі для Криму 90-ті палац здали в оренду приватній фірмі, і тут відкрили елітний готель. А 2001 року договір оренди в судовому порядку було визнано недійсним, і через рік по тому Ялтинська міськрада передала комплекс у держвласність.
Уже в статусі державної резиденції він дістався „призбирувачці земель“ — славнозвісній ДУСі — і відтоді його закрили для відвідування. Нібито.
Темі нецільового використання Юсуповського палацу „Дзеркало тижня“ присвятило кілька публікацій, перші з них датовано ще лютим 2008 року. Йшлося про приховане використання держрезиденції як елітного готелю та заїмки для топ-чиновників, при тому, що для всього іншого світу ця унікальна пам’ятка культурної спадщини залишалася закритою.
Зокрема й для тих, хто за законом повинен цю пам’ятку охороняти — для співробітників органів влади, наділених правом і обов’язками охороняти цю саму культурну спадщину.
Водночас територія палацу, яка включає ще одну пам’ятку — парк, безсоромно (за листами-клопотаннями керівництва управління санаторно-курортних установ ДУСі) передавалася приватним особам і фірмам під забудову.
Прокуратура Криму досі (!) позивається в судах з приводу повернення цих ділянок. Усі останні роки Асоціація музеїв і заповідників Криму, зокрема й за підтримки керівництва автономії, намагалася достукатися до Києва з проханням відкрити Юсуповський палац для відвідування, створити там музей і навіть економічну вигоду обраховували: об’єкт унікальний, інтерес до нього — величезний.
Відповіді приходили не від президента В.Ющенка, до якого зверталися, а від Держуправсправами. Тексти подібні до наведених вище: держрезиденція потрібна для держзаходів з участю перших осіб. Хоча жодну з них, на жодному заході державного рівня в Юсуповському палаці за останнє десятиліття помічено не було.
І не сумнівайтеся: дівчата Ані продовжують їсти манну кашу з чорною ікрою в старих ліжках. Погугліть „відпочинок у Юсуповському палаці“, і туроператори вам запропонують і апартаменти „Юсупов“, „Сталін“ і „Молотов“ (від 700 до 1000 дол. на добу), і номери в палаці княгині Голіциної (від 500 до 700 дол.), і будиночок на пляжі — всього за сотню доларів. Заявку автора прийняли без зайвих запитань у двох фірмах — київській і сімферопольській. Але це вже нецікаво. В Юсуповський ми вже „селилися“. Три роки тому.
Загалом, запитання, які виникли до старої влади, при нинішній тільки загострилися. Хоча б із тієї причини, що раніше президента Ющенка просило „чуже“ керівництво Криму. А тепер президента Януковича про те ж саме попросив „свій“ уряд Василя Джарти. І не тільки.
Нова хвиля з повернення Юсуповського палацу народу почалася, по суті, з інтерв’ю Василя Джарти „ДТ“ у червні минулого року. Відповідаючи на запитання з приводу Юсуповського палацу, прем’єр запевнив: „Я ознайомився зі зверненнями та аргументами Асоціації музеїв і заповідників Криму, публікаціями в ЗМІ і хочу сказати, що звертатимуся до президента України про відкриття палацу для відвідування і створення там музею. Це буде дуже цікавий туристичний об’єкт“.
Лист РМ Криму з проханням розглянути можливість передачі Юсуповського палацово-паркового комплексу у власність АРК для його музеєфікації пішло в АП у серпні 2010 р.
Подальше листування, що стало надбанням ZN.UA завдяки подвижництву джерела, становить окремий інтерес. У вересні в Сімферополь пішла відповідь. Не від президентської адміністрації, а від в.о. керівника Дуржуправсправами О.Панька. Він повідомив вражаючі речі, що і помилкою назвати важко — людина ж досвідчена, у цьому відомстві на керівних посадах працює з 2000 року.
Олексій Миколайович, аргументуючи відмову відомства створити в Юсуповському палаці музей, повідомляє, що комплекс, як і інші держдачі та резиденції, використовується „для створення належних умов роботи й відпочинку вищих посадових осіб держави Україна, глав іноземних держав та іноземних делегацій“. Це зрозуміло. Як і те, що вища посадова особа в державі Україна одна — президент В.Янукович. Проте далі заступник керівника ДУСі ставить кому і перелічує (в один ряд!): „а також організації відпочинку працівників адміністрації президента України, апарату ВР України, Кабінету міністрів України, інших державних органів і окремих посадових осіб“.
Знаючи, що ані президента, ані прем’єра, ані спікера ВР України в Юсуповському палаці ніколи не бачили, слід зробити висновок, що держрезиденція утримується за казенні кошти саме для них, трудівників апаратів і загадкових „окремих посадових осіб“. Багата країна! Челяді й клеркам арабських шейхів і не снилося!
Та в листі з ДУСі є натяк і на компромісний варіант. Визнаючи, що „в резиденції проводяться офіційні й протокольні заходи в сукупності тільки три-чотири місяці протягом року, Головним управлінням санаторно-курортних установ в АРК Держуправсправами вивчається питання можливості використання комплексу в інший час для проведення екскурсій організованими групами, що сприятиме відтворенню та підтриманню об’єкта в належному стані“.
Як кажуть, хоч вовни жмут. І в листопаді перший віце-прем’єр автономії Павло Бурлаков пише в головком санаторно-курортних установ ДУСі, що знаходиться в Ялті: Рада міністрів АРК просить „розглянути питання про можливість використання комплексу для проведення екскурсій організованими групами. З метою вироблення узгодженого рішення вважаємо за доцільне створити робочу групу із залученням спеціалістів Міністерства культури і мистецтв АРК та представників Асоціації музеїв і заповідників Криму“.
У відповіді керівника головкому Ігоря Алфер’єва — вже остаточна відмова на всілякі претензії. Виявляється, по-перше, „планові“ екскурсії“ на території палацу 2010 року і так проводилися, і главк готовий такі послуги надавати туроператорам, а по-друге, він не наділений повноваженнями створювати робочі групи з участю спеціалістів Міністерства культури та Асоціації музеїв і заповідників Криму...
Мабуть, достатньо документальних свідчень, щоб зробити певні висновки, хоча й у формі запитань.
По-перше, чи слід розуміти, що президент Віктор Янукович, з допомогою ДУСі, відповів відмовою уряду Криму та Асоціації музеїв і заповідників на прохання відкрити Юсуповський палац для вільного відвідування, створивши там музей?
По-друге, чи випливає з усього сказаного, що президент України, який не використовує Юсуповський палацово-парковий комплекс як державну резиденцію, віддав його на «годівлю» чиновникам ДУСі, котрі, як і в попередні роки, надають там послуги vip-готелю всім, хто спроможний заплатити?
І, по-третє, як називається громадська формація, за якої палаци фактично належать бюрократії та челяді, а їх утримання покладено на платників податків?
Хоча, звичайно, є ще один варіант: Віктор Янукович може навіть не знати про існування такої держрезиденції...
Валентина Самар «Дзеркало тижня. Україна» №4, 04 Лютий 2011
