Про нього народ створив легенди, притчі, пісні, написав романи, зняв десятки кінофільмів, сотні, тисячі разів переосмислив все його життя заново – кожен відчув присутність Богдана по-своєму.
Це ім’я-символ: суперечливий, складний, неоднозначний, але такий довгоочікуваний Богдан – все-таки Богом даний Україні…
Два виміри одного життя
Два Богдани маємо сьогодні. Обидва «замулені» канонічними та ідеологічними пісками. Вони ще чекають дослідження та переосмислення.
Перший – лідер, полководець, чия невгамовна вдача сколихнула світ. Богдан Зиновій Хмельницький – шляхтич, козак, військовий писар, дипломат, гетьман Війська Запорозького, відчайдушний борець за Українську державу.
Саме цьому, першому, ми завдячуємо потужним вибухом національних сил, з якого з’явилася паростки політичної волі та визнання – поява серйозного гравця в світовій історії.
Саме цей, перший, – об’єкт постійних суперечок та нарікань, матеріал для досліджень.
Саме він – скептичний, хитрий, далекоглядний, інколи вибухово темпераментний полководець. Його давно вже викликано на суд історії з численними адвокатами та прокурорами. Він — на лаві підсудних. А боротьба за вирок ще не закінчена…
Другий прийшов не таким, яким того вимагають безпристрасні наглядачі документальної «правди» історії. Він з’явився тоді, коли того захотіли люди. Його «виліпили» з переказів, легенд, пісень, музики, картин, кінострічок, художнього слова… Оживили у вустах людей ім’ям міст, сіл, вулиць, нагород...
Однак це вже було потім, як далеке відлуння болю цілої епохи — героїчної, відчайдушної, патріотичної. Цього, другого, Богдана народила не мати, а народ, його багата фантазія, спрагла за лицарями та їх дивовижними звершеннями. Народ, який, ніби підростаюча сирота, так довго молив Бога про батька і… отримав його.
Але хіба можна критикувати за бажання любити, пам’ятати та поважати? Який би вирок не винесли у залі суду історії, люди знають інше, знають те, що цього, другого, звали Хмелем.
Часом ці виміри перетинаються, зливаються у художньо-документальне співзвуччя, притягуються, сплітаються, але потім знову розділяються на два Богдани – історичного та народного…
У легендах від народження до смерті…
Герб Б. Хмельницького (http://hetman.net.ua)
Цікавий світ відкривають нам численні легенди про Богдана Хмельницького: героїчний, казковий, наївний, на перший погляд, зовсім нереальний.
Однак, якщо придивитися до цієї химерної мозаїки ближче, то можна побачити ті ключові риси Богданової вдачі, що не розгледіти під мікроскопом історії.
Хмельницький не виступав у мас-медіа, не мав PR-технологів, не давав коментарів. Народ не бачив його на телеекранах, а тому творив свою «картинку» живим словом, яке передавалося з уст у вуста.
Громадська думка творилася народними легендами. Саме у них щиро та непідробно люди показували свого Богдана.
Легенда перша: про походження
У народі розповідали, що батьків Богдана ніхто не знав. Знайшли його біля церковної огорожі, густо засотаної хмелем. Назвали його Богданом Хмельницьким. Богдан – посланий Богом, Хмельницький – тому що знайшли дитину у хмелі…
Також легенда розповідає, що хлопчик ріс дуже швидко, сильним та розумним.
Побудувавши з козаками церкву біля свого дому, вирив там глибокі льохи, з яких зненацька нападав на ворогів… Символічно, чи не так?
Легенда друга: «Хмельницький та Барабаш»
Переказували, що коли стали польські вояки нахабно тиснути на козаків, останні написали до короля: «такі нам збитки роблять, що неможна ніяк прожити». У відповідь король прислав документ, у якому давав козакам права. Барабаш-гетьман навмисне заховав його, аби ніхто не бачив.
Хмельницький в той час був писарем при Барабашеві в Чигирині, хоча сам жив у Суботові. Коли родилася у Богдана дитина, запросив гетьмана кумом стати. Напоїв його та витяг у того з кишені хустку, а з руки зняв перстень.
Наказує джурі їхати в Чигирин до гетьманші та розповісти, що посварився гетьман з панами, тому потрібно дати козакам ті права, що від короля, аби захистили Барабаша.
«Отам же, – каже гетьманша, – вони в стайні під ворітьми, у глухім кінці, де п'ятка, у коробочці в землі». Як тільки гетьман оклигав та поїхав додому, Богдан з джурою осідлали коней тай вирушили на Січ. Ось так він зібрав козаків до боротьби…
Легенда третя: «Ще не настав наш час» (про облогу Кам’янця)
Переказують, коли взяв Богдан з козаками в облогу Кам’янець, то його воїни почали хворіти від брудної води Смотрича. На те гетьман промовив : «Я курники не люблю брати, тим паче польські. Інша справа – у чистому полі славу й волю здобувати». І зняв облогу.
Тоді прискакав хлопець і захекано розповів, що бачив, як Божа Матір прихилилася до скелі, а там, де вона молилася, – джерело пробилося.
«Вертайтеся, козаки! Божа Матір водою ваші сили подвоїть», – попросив хлопець... На що досвідчений полководець відповів: «Ще не настав наш час»… Хіба не оцінили в народі розсудливість Богдана?
Легенда четверта: як Хмельницький став лірником
Перед великою битвою переодягнувся Богдан у старого лірника та пішов до ворога, аби на власні очі побачити розташування та силу війська шляхти: «Ворожа сторожа не помітила його, бо пробрався Хмель вночі з добрими людьми».
Вранці вийшов на майдан і почав грати так, що перехожі зупинялися, ковтаючи сльози…
Раптом підійшли два шляхтичі, сміючись та кепкуючи, кинули у капелюх лірника золотого таляра, аби показати своє багатство. А лірник на те вклонився, як належить, і сказав тихо з усмішкою: «Нехай той таляр принесе щастя моєму народові, хай пощастить мені виграти велику битву...»
Пророчими виявилися слова Хмельницького-лірника: він виграв оту велику битву під Зборовом: «Серед поля Зборівського Чорніє курган. Ой там шляхти сорок тисяч Поховав Богдан...»
Тонко показана хитрість Хмеля, чи не так? А також, за свідченнями істориків, Хмельницький дійсно любив грати на кобзі.
Легенда п’ята: Про смерть Богдана Хмельницького
У народі говорили, що Богдан Хмельницький для козаків був наче батько, якого вони любили та поважали. Коли помер Богдан, то вірні воїни, не приховуючи сліз та горя, поховали його у стіні церкви.
Зраділа польська шляхта, що вже нема на них Богдана, і вирішили хоч з мертвого Хмельницького познущатися: відмурувати тіло гетьмана, спалити і попіл за вітром пустити.
Проте козаки одразу про це довідалися і домовилися захистити супокій Богдана у надійному місці. Відмурували тіло та з допомогою священика перепоховали його, замурувавши у стіні Михайлівської церкви, аби ніколи ніхто не смів глумитися над Богданом-батьком…
Місце захоронення Б.Хмельницького в Іллінській церкві
Звісно, історична правда була невідома людям. До сьогодні існує чимало гіпотез про долю останків Богдана Хмельницького. Але найбільш популярною стає версія про те, що віддані йому козаки викрали його прах з Іллінської церкви й таємно перепоховали на «Семидубовій горі», що розташована в селі Івківці.
Гора та величезна за розміром та має форму могили правильної форми. За легендою, в цій горі поховано видатного полководця. Переповідають, що козаки нанесли туди землі своїми шапками у знак пошани, а на вершині посадили дуби. Коли проводилися спеціальні дослідження «могили», старожили розповідали – ще початку ХХ століття там дійсно росли старезні дуби…
Легенда шоста, сьома, восьма… Їх безліч. Все його життя переповідалося та відкадровувалося такими епізодами. Люди хотіли знати все про свого героя, домалювати невідомі їм штрихи. Наприклад, сів перепочити під дубом – і вже пішла блукати поміж людей легенда про Богданового дуба.
Зупинився на постій у селі, подякував селянам за щедрість та гостинність – Богданівка й до сьогодні переповідає легенду про вдячного гетьмана…
Наказав викопати три криниці біля Іллінської церкви – з покоління в покоління помандрував переказ про три криниці кохання… Та найбільше лоскоче цікавість сучасників далеко не вода, що дарує кохання, а окутана не однією пеленою легенд зникла гетьманська казна.
«Сповідь» Хмельницького у ліриці та епосі
«Таємниця свободи не в Божій мовчазній всемогутності, а в людському крику незгоди», – стонадцятий раз промовляє нестримний гетьман тепер уже до нас, читачів роману Павла Загребельного «Я, Богдан (Сповідь у славі)».
Художнє слово уже кілька століть допомагає переосмислити життя цієї неординарної постаті. Його образ – однин з найпопулярніших в українській літературі.
Але це вже було згодом. Спочатку він, ще не переписаний відшліфованими літературними фразами, оживав у пластичних формах мелодії української народної пісні, в її алегоріях, символах та кодах:
«Чи не той то хміль,
Що коло тичин в’ється?
Ой, той то Хмельницький,
Що з ляхами б’ється…»
Найдраматичніші моменти його життя тут же втілювалися у живих рядках пісень та дум, мандруючи всією Україною: «Ей, зажуриться, заклопочеться Хмельницького старая голова…» ( Дума про смерть Богдана Хмельницького). «Ой, Богдане, батьку Хмелю», «Ой Богдане, Богданочку», «Пісня про Хмельницького (під Жовтими Водами)», «Дума про Хмельницького і Барабаша» – люди створювали його образ з широким спектром людських рис, реконструйовували його перемоги та поразки знову і знову …
«…То дався мені гетьман Хмельницький гаразд-добре знати,
Буду його во вік вічний пам'ятати!»
От тогді-то Хмельницький помер,
А слава його козацька не вмре, не поляже!»
(«Богдан Хмельницький і Василій Молдавський»)
Потім до нього «на аудієнцію» по-черзі приходили Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся українка, Григорій Сковорода, Михайло Старицький, Ліна Костенко та десятки інших художників слова.
«Я, Богдан» сучасникам заповідаю…
http://www.bookclub.ua
Цей роман самобутнім епосом вливається в море Хмельницького. Павло Загребельний переосмислив унікальну особистість динамічного, яскраво індивідуального характеру.
Він вималював глибокий психологічний портрет героя, зі складним внутрішнім світом, недоступним всім, окрім читача: «Тільки дурні тішать себе думкою, ніби знають усе про людей. Людина — незбагненна». Крізь призму драматичних подій війни проступає силует Богдана. У своєрідному монолозі-сповіді (сумніви, вагання, розкаяння та надії…) герой переосмислює все, чим жив, оглядає свій суперечливий життєвий шлях до і після смерті «у славі».
Павло Загребельний змоделював Богдана з історичних відомостей, народних переказів, дум, легенд, пісень – всього, що максимально наближує його до реального життя.
Реставрував людську психіку за складних історичних обставин та показав болісний процес психологічної еволюції від людини, яка всього лиш вболіває та співчуває до людини цілеспрямованого натиску та нестримної дії: «Коли ведеш людей на боротьбу, доводиться боротися найперше не з ворогом, а з тими, кого ведеш. Хоча найперше, мабуть, – із самим собою…»
Павло Загребельний вважав роман «Я, Богдан» своїм справжнім досягненням. Мабуть, Богдан би з ним погодився… «Хто сказав, ніби Вавилонська вежа завалилася? Люди й далі будують її не зупиняючись, тільки зветься вона пам'яттю. Будують мільйони безіменних, щоб одиниці стали пам'яттю».
Сучасникам на замітку:
- «Вже почав оточувати себе слухняними, а треба – здібними. Тільки здібні рухають життя, і тільки ними значаться часи і те, що зветься пам'яттю… Здібні – незалежні.»
- «Не обставляй себе сірими нікчемами, йдучи на діло велике, бо й сам посірієш!»
- «Народові потрібні не виграні битви, не втішання славою і волею, не ситість і спокій на якийсь час, – йому потрібне майбуття. І очолити народ може тільки той, хто спроможний забезпечити його майбуття на віки цілі».
Окрім П. Загребельного постать гетьмана зображена у книзі «Богдан Хмельницький» сучасної письменниці О. Рогової, у романі Івана Ле «Богдан Хмельницький», в драмі О. Корнійчука «Богдан Хмельницький» та ін.
«Богдан Хмельницький» Проспера Меріме
http://www.decitre.fr
Багатогранний майстер новел на відміну від українських авторів створив Богдана як західноєвропейського лідера, без зображення нерішучості та вагань, без намулу національних комплексів.
Проспер Меріме завжди шукав неординарну, харизматичну особистість для своїх творів. Тому Богдан Хмельницький викликав у француза захоплення, як свідчать сучасники останнього: «Для того, щоб драматичний твір викликав зацікавлення, в ньому слід змалювати видатну особистість».
Спочатку Проспер Меріме створив «Українські козаки та їхні останні гетьмани» (1854) про події Визвольної війни 1648—1654 років на основі робіт Г. Боплана, П. Шевальє, Ж. Маржере та інших. За іронією долі твір на кілька років випередив монографічне дослідження Миколи Костомарова про Богдана Хмельницького.
Француз одразу вхопився за працю дослідника та завдяки їй згодом описав у наступній «оповіді» з української історії свого «Богдана Хмельницького»: «Добродій М. Костомаров, в якого я запозичив розповідь про пригоди цього героїчного ватага, описав життя видатної людини, котра мало знана в неслов’янських країнах, хоча, на мою думку, більше вартує такої слави. Обраний проводирем малого народу, оточеного могутніми сусідами, той чоловік присвятив усе своє життя боротьбі за його незалежність. Він спритно сіяв розбрат у стані ворогів, зміцнював єдність керованих ним полків, був безстрашним воїном, глибокодумним політиком, розважним при перемогах, стійким і непохитним при невдачах».
Француза цікавило про гетьмана все: походження та оточення, освіта, особисте життя, риси характеру полководця – максимально повні відомості для повнокровного, хоча дещо ідеалізованого, портрету: «Він вільно розмовляв польською, руською, турецькою мовами і латиною, мав тонкий і проникливий розум, був терпеливий і хитрий, як східний дикун, честолюбний, як представник шляхти. Сміливий інколи до відчайдушності, Хмельницький застосовував силу лише тоді, як вичерпувалися всі засоби домогтися мети шляхом переговорів. Завдяки своїм здібностям і добрій освіті він обійняв посаду генерального секретаря козаків (писаря), що приблизно дорівнювала посаді міністра зовнішніх зносин…»
Зрештою, «Оповідання» Проспера Меріме про історію українського народу не залишили байдужими не лише його співвітчизників, а фактично презентували постать гетьмана світовій громадськості.
Сучасникам на замітку (зі свідчень Я.Кравця):
- «Під впливом дослідження Меріме французький Сенат 1869 року прийняв рішення про впровадження у школах Франції курсу історії України».
- Двадцять років потому французький поет Деруляд звернувся до есе «Богдан Хмельницький» і, як писала газета «Зоря» (1889, ч. 10), «скомпонував по ній драму «Гетьман», в якій вперше вийшли на сцену наші запорожці».
На великому екрані: Хмельницький у кінолітописі
Богдан Ступка у ролі Б.Хмельницького http://sumno.com
Мистецтво художнього кіно «бачить» героя завжди по-своєму, тим паче, якщо він має характер неоднозначного гетьмана. Художні стрічки, на жаль, монтують образ гетьмана також далеко не без уникнення ідеологічних моментів, необхідних «комусь»… З іншого боку, це художнє мистецтво з притаманними йому атрибутами: крайнощами, перегинами, фарбами та емоцією…
Гетьман, точніше його образ, з’являвся у художньому кіно неодноразово: М. Мордвиновим у кінокартині І. Савченка «Богдан Хмельницький» (1941), Б. Ступкою у польській кінострічці Єжи Гофмана «Вогнем і мечем» (1999), В. Абазопуло у роботі М. Мащенка «Богдан-Зиновій Хмельницький» (2008).
За їх художню цінність та історичну достовірність (якщо на таку претендують) і досі змагаються кінокритики: у чомусь звинувачують, у чомусь виправдовують…
Тим часом глядач чекає на свого Богдана.
У документальних кіно-спробах осмислити суперечливу постать великого українця теж поки що вдалося небагатьом.
Зацікавленому глядачу варто побачити «Богдана Хмельницького» – 50-тий фільм із серіалу «Гра долі». Автори представили історію приватного життя гетьмана Війська Запорозького на фоні значних перемог та гірких поразок.
Василь Вітер, режисер стрічки, в інтерв’ю газеті «День» сказав: «У постаті Богдана Хмельницького криється багато смислів, які сьогодні шукають українці. По-перше, задля того, аби на ці смисли опертися. По-друге, для того, щоб визначитися. І по-третє, аби дати собі відповідь на запитання: а що далі? Насправді — це пошук себе в світі, з опертям на свою землю, на українське буття».
Історичні та біографічні кінострічки:
- «Обличчя купюри. Богдан Хмельницький» (2008), режисер Віталій Загоруйко.
- «У пошуках істини». Фатальне кохання Богдана» (2009), В'ячеслав Гармаш.
- «Великі українці — Богдан Хмельницький» (2008), режисер Олег Карнасюк.
Чи варто шукати у цих роботах об’єктивного, відстороненого погляду на заплутану в клубок історії постать Богдана Хмельницького? Нехай вирішує глядач: вдумливо, критично, осмислено…
Міфотворчість — дволикий Янус
http://www.bank.gov.ua
Як би сентиментально не звучачи народні пісні про гетьмана, не оспівувалися його фантастичні перемоги, не оплакувалися поразки та прорахунки, потрібно завжди пам’ятати, що є й інший бік медалі – певні сили, політичні, суспільні, що спекулюють на цьому образі, змінюючи історичні акценти, маніпулюючи фактами, показуючи його у «кривому дзеркалі». Це нагадує зображення дволикого Януса...
Тому якомога більше потрібно знати про цю людину – від легенд, пісень, переказів, щирого народного слова до історичної та художньої літератури, мистецтва, кіно. Потрібно навчитися слухати, читати, бачити, а головне — аналізувати всі можливі точки зору. І при цьому поважати Богдана як людину, котру можна сміливо назвати національним героєм.
Його іменем зветься ціла епоха, його сила та безпрецедентна воля вперше показали Україну світу та собі…
«З’єднаймося браття, повстанемо за віру православну, відновимо волю народу нашого і будемо єдині…» (Богдан Хмельницький)
Підготувала Світлана Майструк, «Рідна країна»
