chrome firefox opera safari iexplorer

Музейні комплекси Переяслава — на межі виселення

29 квітня 2011 о 11:54

Музей Сковороди та «Битва за Дніпро» в небезпеці. На захист туристичних перлин Переяслава стала міська громада. Там кажуть: музейні комплекси, що базуються в історичних церквах, — на межі виселення.

На майдані коло церкви — переяславське народне віче. Українські націоналісти та панотці Київського патріархату рятують дві найвідоміші окраси містечка – Музей Діорами та Музей Сковороди.

Загалом, 24 переяславських музеї «квартирують» на території заповідника в колишніх монастирях. У Вознесенському соборі, що його збудував Мазепа, від 1975-го року притулилася Діорама «Битва за Дніпро». Активісти стверджують: приміщення від музейного об'єкта звільняють.

Ірина Татькова, заступниця директора музейного заповідника «Переяслав»: «Я не заперечую, що дійсно зверталися і Московський, і Київський патріархат стосовно Вознесенського собору. Власне, на всі листи і на лист Міністерства культури ми відповідали: «Діорама може бути перенесена тільки у випадку добудови історичного музею».

28 метрів завширшки та 7 заввишки. Це — фрагмент букринського плацдарму восени 43-го. Батальне полотно — одне з найліпших у цьому жанрі — створили майстри московської студії Грекова. Щороку на 9 травня тут проща родичів загиблих.

Інна Більченко, вчена секретарка музейного заповідника «Переяслав»: «Усіх солдатів, усіх воїнів, яких ви тут бачите, художники малювали з фотографій. Це все реальні люди, які були на Букринському плацдармі. На превеликий жаль, більшість із них тут так і загинули. Цих людей перепоховали в Переяславі в братській могилі».

Не те, що вивезти — почистити від пилу полотно, кажуть музейники, не мають права.

Полущена фарба, сліди голуб'ячого посліду (колись тут не було скла на даху). Втрати й масштаби реставрації особисто приїдуть оцінювати майстри студії Грекова.

Поруч із собором — музей Григорія Сковороди — старовинний колегіум, де український філософ викладав з власного підручника. На сайті Московського патріархату патріархат український прочитав про рішення Синоду — створити при колегіумі чоловічий монастир. Міністр культури каже, все — чутки.

Михайло Кулиняк, міністр культури України: «Конечно неправда! Скажіть, будь ласка, де ви взяли, що комусь передають музей Сковороди?.. Начебто є рішення Синоду….Начебто чи є? Я вас питаю. Дайте рішення, покажіть. Я до Синоду не відношуся, але я його не бачив...»

Панотець Олександр із УПЦ підтверджує: монастир буде, та музею не чіпатимуть.

Отець Олександр, архиєпископ Переяслав-Хмельницький, УПЦ: «Так воно було споконвіку, так воно повинно бути. Українська православна церква не претендує на будь-чиє майно. Музей Сковороди як був, так і буде. Єдине, що відбулося, — це останній раз, коли я звершував богослужіння у Переяслав-Хмельницькому, я відвідав цей музей».

Обидва патріархати претендують на старовинні переяславські церкви. Московський уже служить у Михайлівській, а київський — у Вознесенській дзвіниці. Про збереження пам'яток не піклується жоден. На дзвіниці облітає тинькування. Михайлівська церква після реконструкції отримала дивну надбудову…

Поки священики чубляться, у лавах музейних працівників також розкол. Тепер тут дві музейні профспілки.

Ганна Козій, музейна працівниця: «Це дуже прикро, що стали на супротив дві конфесії, а нам потрібно захищати музеї, захищати пам'ятки».

Історичний музей Переяслава, який би мав притулити всі музейні скарби, будують понад 30 років. До 1100-річного ювілею міста ледве звели дах. Іржава табличка Музею етноодягу прикрашає приватний гараж. Його власниця — колишня працівниця музею — розповідає: історичні костюми з Михайлівської церкви виселили кілька років тому...

18 листопада

Інші дати
Сьогодні відзначають:
  • День сержанта Збройних Сил України.
 
Розгорнути
Народився Кость Левицький
(1859, м.Тисмениця, Івано-Франківська область - 1941) - український державний діяч, адвокат, публіцист. Один з найвизначніших політичних діячів Галичини кінця 19 століття – першої половини 20 ст., керівник уряду ЗУНР (1918). Автор історичних праць «Історія політичної думки галицьких українців 1848-1914», «Історія визвольних змагань галицьких українців в часи світової війни 1914—1918 рр.», «Великий зрив».
“Ми свідомі цього обов’язку, який прийняли серед граду куль і незвичайно важливих обставин. Вступаючи в уряд, уважаємо за відповідне зазначити, що стоїмо на демократичнім принципі. Ми вийшли з народу і для народу буде присвячена наша праця” (Кость Левицький)
Розгорнути