Модна тенденція знімати художні фільми в 3D докотилася й до України — першим у цьому форматі став фільм «Кохаю і крапка» («Люблю и точка»).
На те, що це продукт вітчизняного виробника, вказує українське фінансування («Фрі Лайн Студіо», FilmPort, «Ялта–Фільм», студія звукозапису Tretyakoff Production), український режисер, український оператор й українська акторка (хоча фільм знятий російською мовою).
На запитання «Чому в 3D?» відповідає режисер Валерій Ямбурський: «Хотілося спробувати цю технологію — по–перше, а по–друге, потрапити в український прокат досить важко, тому треба чимось здивувати й прокатників, і глядача».
Режисер знає, що каже, адже на його рахунку — дві знакові для нього роботи: «Приблуда» (симпатичний короткометражний фільм про песика) — фільм став фаворитом фестивалю «Відкрита ніч–2007» i відбув кілька фестивалів, та повнометражна картина «День переможених», який, проте, залишився непоміченим для нашого глядача. Тому коли на одному з фестивалів чесько–український продюсер Віктор Вільгельм запропонував йому роботу над новим ігровим фільмом, Ямбурський не сумнівався.
Переглядаючи фільм, складається враження, що весь сюжет закрутили навколо поп–співачки Lilu. Її героїня — центральний персонаж простого комедійно–пригодницького сюжету. Вона — Таня — заробляє на життя тим, що знайомиться з багатими чоловіками, підсипає їм під час першого побачення клофелін й обдирає нещасного кавалера як липку.
Але одного разу їй трапляється він — Петр (Дмитро Шаракоїс, Борис Левін із «Інтернів») — сором’язливий чех, що знаходить дівчину через інтернет. Після невдалого побачення вони опиняються на яхті у відкритому морі. У той же час на шахрайку починає полювати місцевий депутат, у якого, за його ж словами, вона вкрала народні гроші.
Тут і починаємо прискіпуватися до сценарію: характер депутата–злодія в законі обмежується стереотипними анекдотами (для підсилення абсурдності українського політикуму варто було хоча би запозичити кілька ідей у «Кварталу 95»), персонаж Таня замість того, щоб викликати інтерес до себе розповідями про бідну дівчину, яка до такого докотилася через важке дитинство, нещасну любов (потрібне виділити), ігнорує як свого візаві на яхті, так і глядача, віддаючи перевагу пляшці.
«Кохаю і крапка» стоїть десь посередині між стандартним комерційним кіно (з таких нехитрих фільмів легко косити «капусту») та проектом, який міг би стати непоганою авторською картиною (якби певні обставини дозволили Ямбурському дійсно зосередитися на взаємодії двох різних, проте самотніх людей).
Із вдалого варто виділити операторську роботу — Стас Беліцький, якому найкраще вдалися зйомки моря й приморські пейзажі. А от присутність 3D змушує нас укотре засумніватися, чи дійсно використання цієї технології — на користь художнім фільмам (особливо в нашому випадку, тому що з тривимірною картинкою весь час відбувається щось не те — то зображення розфокусовується, то субтитри потроюються).
Хоча, як не парадоксально, за словами Ямбурського, двовимірні зйомки зробили би проект дорожчим, ніж він став із 3D. Бюджет же картини продюсери тримають під грифом «комерційна таємниця» — а це вже позакадрове продовження лінії «депутат — злодій у законі», коли в Україні прозоро не уміють працювати ні політики, ні бізнесмени. Незабаром продюсери збираються продати цей фільм у Росію і навіть Європу.
