chrome firefox opera safari iexplorer

На Закарпатті відбувся фестиваль «Берлибашський бануш»

10 травня 2011 о 08:36

На Закарпатті вшосте відбувся фестиваль «Берлибашський бануш». Головною родзинкою свята стало приготування місцевої страви — банушу, який варять на відкритому вогні і виключно із натуральних продуктів. Смачно, а головне здорове попоїсти приїхали сотні туристів і не лише з України.

«Мені дуже подобається тут працювати. Я із захопленням дивлюся, як тут вміють гуртуватися селяни задля роботи, відпочинку. Це дуже добре», — каже волонтер Корпусу Миру (США) Алекс Кемпбелл.

«Закарпаття — край, де чи не щотижня проводять фестивалі. Проте, кожен із них по-своєму автентичний», — зазначив громадянин США Шон Ендрю.

Бануш на Рахівщині готують за спеціальним рецептом, якому уже сотні років. Його передають у кожній родині з покоління в покоління.

«Можна приготувати: для цього треба домашню сметану, не магазинну, кукурудзяну муку і добре мішати. Мішати поки не буде масло. От тоді й вийде гуцульська страва – бануш», — зазначила Ольга Романюк.

«Коли вівці виганяли на полонину, то потім отримували домашню сметану, і з якої готували гуцульську страву — бануш. Там де бануш, там достаток і добробут», — каже голова сільради с.Костилівка Ольга Сметанюк.

Смачного банушу не уявляють без домашнього гуцульського сиру. Аби він був і справді добрий, вівці повинні пастись на полонині і споживати лише натуральні продукти. За 5 місяців випасу — збирають близько тонни молочного продукту.

Зазивають на бануш звуком трембіти. Цей інструмент використовують і на полонині.

 

15 серпня

Інші дати
Володимир Беклемішев
1861 –  російський та український скульптор, педагог, автор пам’ятників Т. Шевченку, П. Чайковскому та ін.
Розгорнути
Народився Григорій Ґалаґан
(1819, с.Сокиринці, Чернігівська область - 1888) — громадський діяч, українофіл, меценат, представник відомого козацько-старшинсько роду Ґалаґанів. У родовій садибі в Сокиринцях створив своєрідний центр українського культурно-господарського руху. Засновник Прилуцької чоловічої та жіночої гімназій, ремісничих училищ, колегії Павла Галагана у Києві, що стала одним із провідних навчальних закладів того часу.
“Пройдімося просторим садибним парком: його прикрашають альтанки, павільйони, мавзолеї, мости. Увійдімо в будинок: його зали заповнені старовинними предметами меблів, портретами, зброєю; вітрини переповнені фарфором, сріблом. …За всієї маси мистецьких скарбів, якими володіють Сокиринці, вони зберігаються, одначе, в ідеальному порядку. Будинок, парк, усі колекції, все має на собі відбиток турботливого — більше! любовного ставлення до старовини рідної й мистецької. От якби так зберігалося багато наших маєтків, що гинуть у глушині…”. (Георгій Лукомський про садибу Георгія Галагана в Сокиринцях)
Розгорнути