У Каневі, що на Черкащині, в Шевченківському національному заповіднику діє виставка «Реліквії Шевченкового роду», експонати для якої зібрані з різних музеїв області, пише «Україна молода».

Так, на виставці можна побачити старовинне дерев’яне ліжко. Його привезли з села Мліїв Городищенського району Черкаської області, де є музей родини Симиренків. Свого часу Тарас Григорович гостював у меценатів Симиренків, коштом яких був виданий його «Кобзар», і, кажуть, спав саме на цьому ліжку.

Дві монети та домоткане рядно передали родичі Тараса Григоровича по лінії старшого брата Микити, котрі мешкають у Звенигородському районі.

Серед реліквій є тепер у музеї й цеберко, перечниця, рушник, вишитий ще в ХІХ столітті, подаровані родиною Шевченків із села Кобеляки Звенигородського району.

Від родичів Кобзаря — сім’ї Куликів, котра проживає в селі Софіївка Черкаського району, — музей одержав старовинну родинну миску.

Чимало речей віддала родина Антоніни Красицької, покійної праправнучки Кобзаря по лінії його сестри Катерини, зокрема бандуру, на якій вона грала, плахту ХІХ століття, а ще — портрет Тараса Григоровича, викладений свого часу з сухих безсмертників самою Антоніною Вереміївною. На виставці можна побачити й портрет Шевченка, намальований його праправнуком Фотієм Красицьким.

Є в експозиції й металевий вінок, який від імені 33 родичів поета було покладено на могилу Шевченка у 1961 році.

А підвісний латунний медальйон із зображенням святого Миколая, виготовлений ще в позаминулому столітті, теж реліквія цього роду, був придбаний музеєм на малій батьківщині Тараса Григоровича — в селі Шевченкове Звенигородського району.

Втім, ці та подібні надходження здебільшого є «другою похідною», тобто це речі, які належали нащадкам Шевченка, або якими вшановували пам’ять генія. «У нашому музеї є дві речі, котрі ми ідентифікуємо як такі, що належали безпосередньо Тарасу Григоровичу», — розповідає «УМ» Надія Долгич, завідувач сектору виставок Шевченківського національного заповідника.

За її словами, це веретено та скринька, подаровані свого часу рідній племінниці поета Федорі, доньці його улюбленої сестри Катерини, котра вийшла заміж у село Зелена Діброва, нині Городищенського району Черкащини і в якої Тарас Григорович не раз бував ще в дитинстві та два рази приїж­джав уже з Петербурга. Ці безцінні раритети до музею Тараса Шевченка три роки тому передали нащадки Федори — родина Майбородів з Києва.

Звичайно, в музеї Шевченка мріють розширити колекцію таких раритетів. Але, кажуть, знайти їх практично неможливо. Тому тут були б раді хоча б прижиттєвим виданням творів Шевченка. «Якщо хтось має «Кобзар» Тараса Шевченка, виданий у 1840 році, то просимо звертатися до нашого музею. Будемо щиро вдячні за таку допомогу», — закликає Надія Долгич.

«На жаль, на звернення керівництва Черкаської області до музеїв України передати до Канева раритети поета відгукнулися лише черкаські музеї. А нам би дуже хотілося мати хоча б один оригінальний живописний твір Тараса Шевченка», — додає Алла Кушнір, директорка Черкаського краєзнавчого музею, котра також опікується збором раритетів родини Кобзаря.

Вона каже, що в Казахстані зберігаються оригінальні малюнки Шевченка, його замальовки з архівних розкопок і такі раритети на Чернечій горі, куди їдуть туристи з усього світу, стали б неоціненним скарбом.