Убоге видовище. Передовсім – у виконанні «Динамо». Ні швидкості, ні руху, ні натхнення. Лиш коли півень клюнув в одне місце, тоді оклигали, заметушились. Єдиний позитивний момент – підсумковий рахунок. Особливо на тому тлі, що досягнуто його було за кілька хвилин до фінального свистка.
«Динамо» — «Сток Сіті» — 1:1. Огляд і статистика матчу
І це – в матчі з супротивником, який офіційно не ставить амбітних завдань на міжнародній арені. Більше того, англійська команда прибула до Києва фактично дублюючим складом. Тобто, свої справжні наміри й пріоритети «Сток Сіті» навіть не збирався приховувати. Він демонстрував це ще задовго до гри – то якусь недолугу пам’ятку поводження в Києві для своїх уболівальників оприлюднить, то маловідомий наставник «гончарів» відверто дивується, дізнавшись, що Україна територіально таки знаходиться в Європі. Та й про те, що «основа» англійської команди до Києва не збирається, було також відомо ще напередодні матчу.
Однак жоден із цих подразників, здається, аж ніяк не вплинув на «Динамо». Часом складалося враження, що команда Сьоміна продовжує поєдинок проти «Іллічівця» – настільки академічними, неквапливими й прямолінійними були дії українського колективу.
Показовим можна вважати й те, що протиставити «стоківцям» кияни вирішили передовсім фізичну підготовку, уміння боротися, а не швидкість чи майстерність. За такого розкладу експериментальний набір англійського середняка почувався якщо й не так, як риба в воді, проте достоту впевнено.
Більше того, неквапливий розвиток подій дозволяв гостям створювати щось на кшталт небезпеки поблизу штрафного майданчика господарів. Відсутність злагодженого руху дуже заважала й динамівцям на вирішальній фазі атак. Вони намагалися все робити правильно, себто за рахунок дрібних та середніх передач розтягували оборону англійців, звівши фактично нанівець відсоток навісних та діагональних прострілів (примітно, що й численні кутові удари кияни поспішали саме розігрувати, а не закидати м’яча до карної зони), одначе без прискорення в самий вирішальний момент усі ці спроби – між іншим, не такі вже й чисельні – залишалися лише спробами.
Неприємно здивували так звані креативні футболісти «Динамо», від нестандартних та швидких дій яких нині залежить ігровий тонус команди – Нінкович, Милевський, Аруна і Ярмоленко. За рахунок чого динамівці хотіли (якщо таки хотіли) переінакшити хід матчу на свою користь, принаймні в першому таймі, так і залишилось загадкою. Середину поля кияни виграли. Це дійсно так. Вукоєвич і Гармаш впоралися зі своєю роботою.
Проте, з іншого боку, центральні півоборонці «Стоку» не особливо й докучали нашим хвилерізам. Можливо, гості просто вирішили віддати центр поля без бою. Одначе за іншу територію, та, що безпосередньо межувала з володіннями Соренсена, вони боролися вміло й завзято.
Якось загострити ситуацію намагався Шевченко. Проте його одиноких потуг було явно замало. До того ж Андрій частенько зловживав довірою партнерів, беручись виконувати штрафні удари практично з будь-якої дистанції. Але не йшов м’яч у ворота. Вперто не йшов. А Шева так же вперто не бажав віддати ініціативу комусь іншому. Аж доки не з’явився Алієв. Хоча і в того в потрібну мить вийшло не ліпшим чином.
До речі, удари здалеку дуже довго залишались для «біло-блакитних» чи не єдиною реальною зброєю за такої повільної та в’язкої гри. Проте й у цьому компоненті вони явно не виблискували. Тому зовні непримітне, місцями примітивне, але водночас убивче питання – за рахунок чого ж «Динамо» може здолати цього сіромаху – так і залишилось висіти в вересневому київському небі.
У той же час виникло інше питання – як узагалі не програти. І виникло воно не зненацька, не на порожньому місці. Розхлябаний і якийсь інертний динамівський механізм був непереконливим не тільки на передньому краї, а й в тилу. Перший же по-справжньому небезпечний атакуючий порив гостей став не тільки результативним, а й пошив у дурні фактично всю оборонну ланку «Динамо». В моменті, коли забили гості, поетапно провалився лівий фланг динамівського захисту, центр оборони й воротар, який, мабуть, усе ж таки міг підстрахувати своїх захисників. А Джеромові перед тим, як завдати разючого удару, вистачило б часу не тільки для того, щоб як слід оцінити ситуацію, а й на те, аби випити кави.
За традицією, що вже встигла стати тенденцією, динамівці отямились лише тоді, коли отримали на горіхи. Тільки після льодяної купелі наша команда отетеріло помчала вперед. Як не дивно, оживив гру вихід Алієва. Знову активним був Шевченко. Проте цього разу ситуацію рятував воротар суперника, а не інертність господарів.
Сьомін кинув у бій, здається, останній козир – Ідейє. Таким чином, російський тренер пішов ва-банк, задіявши одразу трьох нападників. Це одразу ж могло принести свої плоди, коли після непоганої атаки на ударну позицію вивели Алієва. За Соренсена зіграла поперечина.
Проте й бездоганний цього вечора данський голкіпер нічого не зміг удіяти проти сильного удару Вукоєвича з кількох метрів в неприкритий кут воріт – «Динамо» врятувалося на останніх хвилинах зустрічі. Щоправда, був ще момент у Алієва в компенсований час – штрафний удар в кількох метрах від лінії карної зони. Показово невдало його виконав екс-"гадьониш". Та й, відверто кажучи, на перемогу цього разу кияни не награли.
