«Останній гречкосій» – лакмусовий папірець, ідентифікатор нашої громадянської, суспільної та життєвої позиції.
Вистава, яку цього разу пропонує до перегляду Львівський театр ім. Марії Заньковецької, а зокрема, Орест Огородник, — неоднозначна та різноманітна, як людське життя. Проблематика п’єси виходить за межі однієї родини, однієї сім’ї. Тема зачіпає поняття, які формують національну свідомість та ідентичність кожного з нас. Мова йтиме про землю як символ нації, землю, як складову формування держави та державності.
Чи вміємо ми визначати пріоритети, які формують нас, як націю? Чи здатні ми зрозуміти і почути один одного? Що дорожче гроші чи родина? Кого ми шукаємо і що знаходимо? Що таке любов? Що таке сім’я? За що ми боремось? Це запитання, що постійно кружляють у просторі над нашими головами, як ворони. Це запитання до нашого сумління, до нашої свідомості, до нашого серця. Запитання, які неодноразово кожен з нас хоч раз в житті, але промовляв.
Значення слова “земля”, мабуть, приходить до кожної людини із розумінням слова “матір” і “батько”. Та з роками для кожного воно набуває різного сенсу. Для когось це важка і плідна праця, хтось жертвує собою заради боротьби за її свободу, а хтось просто, ступаючи босоніж ногами по стерні пам’ятає героїчні подвиги.
Але у наш час для більшості українців це перетворилось лише на прибуткову промисловість та бізнес. Олігархи та можновладці розкуповують усі найродючіші землі країни заради власного збагачення. Вони знищують ліси та поля та застроюють їх непотрібними торговими центрами та розважальними комплексами, викуповують прибуткові заводи, фабрики, електростанції, або просто продають закордонним інвесторамза безцін.
А верхівка нашої влади скуповує наймальовничіші куточки України заради власних маєтків (n-ої кількості) та, не побоюсь цього слова, палаців. Вони просто купили Україну та роздають її наліво та направо. Ошукуючи селян, владні олігархічні клани (бандитскі угрупування) набивають свої кишені брудними грошима, та ставлять велику “жирну” лінію між бідними та багатими у країні.
Виникає питання: а що може зробити з цим простий українець? В більшості випадків ми отримаємо відповідь “Нічого”. Прості робітники просто опускають руки. Вони тихенько забирають мізерні суми грошей, які їм пропонують, сподіваючись на краще життя. Адже вони не розуміють, або просто не хочуть розуміти, що продаючи землю своїх предків, вони продають свою історію, свою націю, пам’ять своїх пращурів, люди продають самих себе.
Хорошим прикладом для нас служить п’єса “Останній гречкосій”, яку презентує нам театр ім. М. Занковецької у Львові. У виставі ми бачимо відчайдушну боротьбу справжнього останнього хлібороба, який ні за які гроші не хоче продавати свою пам’ять, свою землю. Він до останнього не піддається на ганебні спокуси, готовий пожертвувати добробутом власної сім’ї, та йде на радикальні дії, заради останнього, що є у його серці.
На основі цієї вистави ми бачимо, що залишились люди, які розуміють, що ідею не продати, і хочеться з надією вірити, що таких людей не одиниці, а сотні, тисячі, мільйони!
Україна здобувалась кров’ю та потом наших дідів та бабусь. За неї проливались ріки крові, століттями за неї велись війни з загарбниками. Задарма нам її ніхто не віддавав. Тож ми повинні цінувати те, що у нас є , а не розбазарювати усе в різні сторони. Якщо нам зараз доводиться знову змагатися за неї, то ми повинні робити це до останньої краплі крові, до останнього подиху! Шкода шо загарбники зараз це “наша” влада, та наша держава в лиці цієї “влади”
Запрошуємо Вас переглянути нову історію про нас самих, про те, що ми робимо, коли відключається серце і душа, а прорахунок та гроші стають нашими поводарями та божками.
Рецензія від zentr.org
