chrome firefox opera safari iexplorer

Софія Київська — 1000-літній символ мудрості України

27 вересня 2011 о 15:11

Наше життя в Україні є надзвичайно цікавим і несподіваним, як-от: вмикаю телевізор і опиняюсь завдяки прямій трансляції прямо на урочистому заході за участю найвищих персон держави — на вшануванні 1000-ліття Собору Софії Київської.

Отак і живемо: за дріб'язковими політичними чварами не помічаємо великих, просто глобальних речей, якою є, на моє тверде переконання, зазначена подія: 1000-ліття Софії Київської. Коли відзначали нещодавно 1020-ліття християнству в Україні — це вражало, але віра є річ не матеріальна, а духовно-абстрактна, тоді як культова споруда навпаки більше є матеріальним символом-носієм духовності. І щоб така будова збереглась впродовж 1000 років — це вражає! І не десь там у Тибеті чи ще глухому закутку землі, а в самому епіцентрі багатьох соціальних зрушень-заворушень, конфліктів і воєн, які відбувались на землях українських і зокрема — у Києві. Вражає, що й казати.

Розумію, що наше покоління розбалувано на круглі дати: то урочисте 1000-ліття хрещення Русі у 1988 р., то спокійне відзначення 7500 років від Створення Світу за літописними джерелами лічби у 1992 р., а тоді вже надгаласливе святкування міленіуму — 2000 років від народження Христа. Якось 1000-ліття Софії Київської не збуджує на такому фоні, отож ми події майже і не помітили. Простіше кажучи: вчора ще не знали, а позавтра вже й забули. Подібним чином промайнуло в Україні пошанування 150-річчя смерті Тараса Шевченка — майже непомітно, як завжди скромно...

Особисто я був і залишаюсь противником примусового святкування будь чого, тому що втрачається сам зміст свята, яке і походить то за назвою від поняття «святість» — суто духовна якість виключно особистого характеру. До святості, як і до любові, силою примусити неможливо. Примусити можна до фальшивого зовнішнього вираження пошани і захоплення, але в душі це може бути тільки добровільно.

Як учасник багатьох так званих «добровільно-примусових» заходів, на яких значна чисельність люду не приєднувалась до настрою свята, а навпаки від нудьги і очікування, коли ж це скінчиться, можна було очманіти, якщо не вдавалось подрімати... Подібні примусові святкування я б назвав як анти-свята або посвяти до ненависті як не байдужості до змісту події.

А проте для мене не дуже приємним було спостерігати, як цьогоріч на 150-ту річницю смерті біля підніжжя пам'ятника Тарасу Шевченку у Львові 10 березня о 18 годині вечора горіло всього 4 лампадки і на ранок їх число не збільшилось, але все одно це значно краще за сотні чи тисячі зігнаних людей, які коло Шевченка запалять свічки з примусу. Одночасно це і показник різним деклараціям патріотизму: за яко націоналістичну ВО «Свободу» проголосував зомало не весь Львів, а до Шевченка прийти — то не таке важливе ні тим виборцям, ні тим обранцям...

І 150-річчя дати дня народження Івана Франка також у Львові на покладанні квітів 27 серпня до пам'ятника поету масовістю не відзначалось — чисто формальні ритуали влади, гарні промови один до одного, бо кому ще мають говорити, як від усього багатотисячного колективу університету ім. Івана Франка було з 10 чоловік на чолі з ректором і явно усі не з доброї волі, а по необхідності «за протоколом»...

Тепер ось 1000-ліття Софії Київської без жодної яскравої реакції в суспільному житті країни включно з так званим П'ємонтом України — західним регіоном. І церковним отцям зціпило вуста, бо щось не поділили конфесійного. Ну і нехай так буде, як є! Почекаємо, коли прийде час і прийдуть люди з відкритим серцем і щирою душею до всіх наших велетів духу і безцінних святинь, вони прийдуть з пошаною не через дати і ювілеї, а просто щоб відчути себе гордими синами і доньками великого народу і прекрасної держави. І будуть шанувати щоднини свої історичні надбання.

А до сучасних аж надто свідомих націоналістів-патріотів я не маю жодних претензій: ви як сучасники нікого і нічого не шануєте з свого минулого — і вас не пошанують нащадки, а забудуть, як щось незначне і мізерне. Ну і грець з вами. Краще буду про Софію Київську щось компонувати.

І всіх закликаю, в кого є почуття національної гідності - щось написати своє про Софію Київську в різних блогах і сайтах. Хоч трошки і створимо грандіозну хвилю пошани!

Богдан Гордасевич, м. Львів

8 червня

Інші дати
8 червня відзначають:
  • Всесвітній день океанів.
  • Міжнародний день домогосподарки і домохазяїна.
Розгорнути
Володимир Фатальчук
1903 – український художник. Автор ілюстрацій до книг «Антологія української поезії», «Лісова пісня» Лесі Українки, «Життя і творчість Тараса Шевченка», «Кобзар» Т. Шевченка, «Українські народні пісні»; автор ювілейних медалей.
Розгорнути
Народився Іван Кожедуб
(1920, с.Ображіївка, Сумська область – 1991), льотчик-винищувач, маршал авіації. У 120 повітряних боях збив 62 літаки противника. Свій останній бій, в якому збив 2 літаки противника, провів в небі Берліна. Вважається найкращим асом авіації союзників.
Їхав, їхав козак містом Під копитом камінь тріснув, Та раз, два, Під копитом камінь тріснув. Та раз ! Під копитом камінь тріснув - Соловейко в гаю свиснув. Та раз, два. Соловейко в гаю свиснув. Та раз ! (Українська народна пісня)
Розгорнути
Народилася Наталія Кобринська
(1855, с.Белелуя, Івано-Франківська область – 1920) - українська письменниця. Ініціатор першої української жіночої організації. Альманах «Перший вінок» заклав основи розвитку жіночих часописів, які редагували і видавали самі жінки.
 
Розгорнути