chrome firefox opera safari iexplorer

Про українських розвідників написали книгу

29 листопада 2011 о 16:14

Дослідник історії вітчизняних спецслужб і керівник прес-служби Служби зовнішньої розвідки України Олександр Скрипник презентував у Києві книгу «Розвідники, народжені в Україні».

Це документальне видання стало своєрідним продовженням теми дослідження історії української зовнішньої розвідки: у 2009 році світ побачила книга «Український слід у розвідці», а в 2010 – «Керівники української зовнішньої розвідки».

До речі, презентація цього видання приурочена 20-ій річниці української зовнішньої розвідки, яка відзначатиметься 1 грудня.

Олександр Скрипник зауважив, що назва його нової книги вже несе певне змістове навантаження і визначає коло персонажів, про яких ідеться.

«У першу чергу, це розвідники, які фізично народилися, виросли в Україні і досягли вагомих професійних результатів у розвідувальній діяльності. Крім цього, до книги увійшли розповіді про тих, хто відбувся як розвідник саме у підрозділах української зовнішньої розвідки», — пояснив автор.

У передмові зазначається, що сьогодні на підставі вже оприлюднених матеріалів можна говорити про своєрідність української зовнішньої розвідки, притаманні лише їй риси, про міцні історичні корені і родовід, деякі неординарні особистості, свій «почерк», зрештою, уже поіменно можна назвати усіх керівників цих засекречених підрозділів.

Автор упродовж кількох років збирав матеріали до книги, зустрічався з ветеранами розвідки і їхніми близькими родичами, вивчав спогади і мемуари розвідників. Під час написання книги також спирався на документальні матеріали з архівів спецслужб, дослідження істориків і фахівців розвідки, різноманітні відкриті джерела.

Директор видавництва «Ярославів Вал» лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка Михайло Слабошпицький зауважив, що подібну книгу мріють написати багато літераторів, але архівні матеріали з цієї тематики недоступні широкому загалу.

«Ця книга приречена мати стабільний інтерес, вона написана цікаво, бо автор знає, що таке факт... І по-друге, більшість людей не знають про такий феномен, як розвідник, маючи хаотично-романтичне враження про нього, винесене із серіалів чи художніх книг», — вважає М.Слабошпицький.

У книзі – близько сотні розповідей про розвідників. Усі персоналії систематизовано за майже півтора десятком розділів, кожен з яких присвячений певному історичному періоду або своєрідному напрямку роботи розвідників чи то становищу, яке вони займали в ієрархії розвідки.

У першому розділі йдеться про розвідників козацької доби і національно-визвольної боротьби українського народу за незалежність ХVII–XVIII століть. У наступному – про долю представників національних розвідувальних структур 1918 – 1921 років (Центральна Рада, Українська держава гетьмана Скоропадського, Українська Народна Республіка за часів Директорії та Державного Центру УНР в еміграції).

Окремий розділ увібрав у себе розповіді про співробітників Іноземного відділу органів держбезпеки радянської України і їхню участь у перших операціях підрозділів української зовнішньої розвідки. Вагомий слід в історії розвідки залишили вихідці з України за часів Другої світової війни. З-поміж них – представники як зовнішньої, так і військової розвідок, які, ризикуючи життям, добували інформацію про плани ворога.

Намагання згрупувати персонажів книги за певними історичними періодами спонукало автора до виділення розділів, присвячених участі розвідників у добуванні секретів створення атомної бомби, діяльності в роки «холодної війни» і за часів присутності радянських військ на території Афганістану.

Крім того, окремо зібрані розповіді про розвідників-нелегалів, резидентів зовнішньої розвідки, про тих, хто очолював радянську зовнішню розвідку і підрозділи розвідки в України.

З-поміж розвідників багато талановитих, майстровитих і колоритних особистостей, які змогли гармонійно поєднувати амплуа розвідника з творчістю, а після звільнення зі служби стали відомими письменниками, сценаристами, художниками.

Про них у книзі йдеться окремо, як і про тих, хто зажив гучної слави неперевершеними інтригами й авантюрами.

У результаті тривалих пошуків з’ясувалося, що родом з України дуже багато розвідників, які досягли значних успіхів у цій таємній сфері діяльності. Ті, кого зростила українська земля, у різні часи й епохи для виконання розвідувальних завдань впроваджувалися у оточення польського короля, болгарського царя, парагвайського диктатора, керівників деяких європейських і азійських країн, вели відповідальні секретні переговори з прем’єр-міністрами різних країн, дослужилися до високого чину генерала французької армії, стали рятівниками Відня від турецької облоги, Кракова – від цілковитого зруйнування гітлерівськими військами, прототипами головних дійових осіб у кінофільмах «Щит і меч», «Салют, Маріє!», «Майор «Вихор», «Повість про чекіста», «ТАРС уповноважений заявити» та інших, були резидентами розвідки у США, Англії, Франції, Німеччині, Італії, Ізраїлі, Індії, Афганістані, Китаї і багатьох інших країнах, керівниками радянської зовнішньої розвідки, добували відомості про секрети створення атомної бомби, дату початку нападу гітлерівської Німеччини на СРСР та багато іншої важливої розвідувальної інформації.

З різних причин життєвий і професійний шлях не всіх українських розвідників відображено на сторінках книги. Про декого ще не вдалося знайти достатню кількість матеріалів, оскільки вони не залишили спогадів про свою роботу, а скупі документи з архівних справ не дають можливості повною мірою змалювати ту багатогранну роботу, яку їм доводилося виконувати за кордоном. Є й такі, про яких ще не настав час розповідати.

За словами автора, специфіка діяльності розвідки змушувала деякі епізоди показувати завуальовано, не називати окремі країни, де діяли розвідники, і осіб, які допомагали їм вирішувати важливі й ризиковані розвідувальні завдання. Дехто із змальованих у книзі персонажів і нині застосовує свої знання і вміння для виховання молодого покоління українських розвідників.

Присутні на презентації мали можливість ознайомитися з окремими ілюстративними матеріалами, що використовувалися під час підготовки видання.

Майя Заховайко, «Рідна країна»

27 січня

Інші дати
Олекса Тихий
(27 січня 1927, хутір Їжівка, Краматорівський район, Артемівська округа — 5 травня 1984, тюремна лікарня м. Пермі) український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи. Виступав на захист української мови. Помер в ув'язненні.
Розгорнути
Народився Павло Чубинський
(1839, м.Бориспіль Київська область – 1884) – український етнограф, фольклорист, поет, громадський діяч, автор слів Гімну України.
Душу й тіло ми положим За свою свободу, І покажем, що ми, браття, Козацького роду! Гей-гей, браття милі, Нумо братися за діло! Гей-гей пора вставати, Пора волю добувати!
Розгорнути
Народився Архип Куїнджі
(1842, м.Маріуполь - 1910) – український та російський живописець-пейзажист грецького походження, педагог. Автор картин «Українська ніч», «Дніпро вранці», «Ніч на Дніпрі».
Розгорнути
Народився Павло Тичина
(1891, с. Піски Чернігівська область – 1967) – український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч.
«Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух, - Лиш Соняшні Клярнети. У танці я, ритмічний рух, В безсмертнім всі планети. Я був – не я. Лиш мрія, сон. Навколо дзвонні звуки, І пітьми творчої хітон, І благовісні руки». (Павло Тичина)
Розгорнути
Народився Іван Гончар
(27.01.1911 – 18.06.1993) – видатний громадський та культурний діяч, скульптор, живописець, графік, народознавець, колекціонер. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1960), Лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка (1989), Народний художник України (1991). Один з ініціаторів створення Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, а також Музею народної архітектури та побуту України; засновник відомого в Україні й за кордоном громадського музею, який від 1960-х років став осередком українського національного відродження.
«Багато погроз і попереджень довелося почути мені від невігласів, які зневажали мою творчість, які забували про те, що без коренів немає дерева, а без дерева плодів …Я давно поставив собі за мету жити і творити для народу. Якщо вкласти всю душу в свою працю, то потім тобі це якось повернеться». (Іван Гончар)
Розгорнути