Ця біда ще не біда, бо коли справді прийде біда — ото вже буде біда!
(Українське прислів'я)
Останнім часом мені довелося почути чимало інформаційних програм щодо підсумків 20-річчя України як незалежної держави. Вирішив додати і свій коментар щодо цього.
Розпочну з позитивного, тому що це і є головним підсумком: Україна за ці роки відбулась як світова держава, яку визнали і вже розпізнають на міжнародній арені, тобто ідентифікують не як «Раша» або частинку СРСР, а саме як Україну.
Другим важливим після міжнародного є вже визнання як внутрішній фактор: громадяни України за 20 років навчились визнавати свою державу як Державу, а не як уламок розвалившоїся імперії. Це основне.
Наступним після Самостійності (суверенітету) йде Соборність: дякувати Богу, але Україна зберегла всю свою територіальну цілісність, а не розвалилась на обособленні шматки-регіони, чому було чимало загроз за всі 20 років. Навіть Крим вже тільки формально є автономією, але фактично цілковито злився з Україною по всіх соціально-економічних параметрах. Порівняйте Придністров'я в Молдові щоб точно зрозуміти про що йдеться.
Також не відбувся ні Східний, ні Західний сепаратизм, хоча процеси ставали іноді досить масштабні, проте вони не набули реальних обрисів завдяки одні простій і найголовнішій причини: сепаратизм не мав підтримки в масі самого народу.
Соборність України відбулась і це також одна з головних позитивних удач.
Можна вважати, що ці складові національної ідеї у формулі «За Українську Самостійну Соборну Державу» виконано. На цьому наш позитив і завершено, тому що значно гірше ми маємо ситуацію з означеннями «Української» та «Держави». За своїм сучасним форматом Україна є денаціоналізована країна з формальними ознаками української етнодомінанти.
Простіше кажучи, десь 2/3 населення України "типа русскоговорящие" без якоїсь яскравої національної самоідентифікації, що вживають українську мову тільки за службової необхідності.
Рівень сучасної «українськості» в Україні найкраще демонструє те, що у воді не тоне: вічно юний козел — співучий ректор Михайло Поплавський. Маємо вже навіть не оту декоративну але якісну «шароварщину від Вірського», а щось з містерій буф з голими дівками у віночках та опудалом у вишиванці.
Ось він найвищий рівень псевдо-української кіч-культури, яку масштабно продукує відповідний столичний вуз! Подібна «українськість» не навертає неукраїнців, а відвертає навіть українців. Але як сказав наш перший президент України Леонід Кравчук, цитуючи класика: «Маємо те, що маємо». Хоча у Івана Багряного ця фраза має важливе логічне продовження: «Маємо те, що маємо, але зобов'язані зробити все, щоб виправити на краще»...
Не уявляю, як це можна буде зробити, хоча і дуже хочу, що зміст поняття «Українська» набрав справді грунтовної якості. Та поки наші моральні авторитети нації творитимуть щось на кшталт «Записок самашедшаго» — ми приречені на невігластво.
Ми приречені на «безукраїнську Україну». Сумно, але факт.
Не кращі справи у нас з тим, що розуміють за терміном «держава»: це є чітка правова конструкція — якщо стисло охарактеризувати його зміст. Не відкрию державної таємниці, бо це ні для кого давно вже не таємниця, що в Україні сфера права починаючи від Конституції України і на всіх-всіх інших рівнях правової системи мають один єдиний постулат «Своя рука — владика», а в народному трактуванні: «Закон, як дишло — куди поверне, так і вийшло».
Не знаю, як кому, а мене вражає механіка функціювання державної системи в Україні, де 9/10-х всіх процесів відбуваються у позаправовому полі. У нас не право обумовлює дію, а навпаки. Унікальне досягнення, яке бездоганно забезпечує міністр юстиції Лавринович: він може формалізувати у формат існуючого права будь-що і будь-коли.
Про яку державність може йти мова, коли у нас вдумайтесь: на законних підставах може бути все що завгодно! І найцікавіше, що нікого в Україні це не здивує. То іспанських депутатів шокувало голосування «багатостаночників» у нашій Верховній Раді — для нас усіх давним-давно це стало нормою!
Більше того, коли представники від ВО «Свобода» обурюються в телешоу з цього приводу цитуючи відповідну норму Конституції України про обов'язковість особистого голосування депутатом, вони одночасно абсолютно спокійно у Львівській обласній раді на сесіях також голосують за відсутніх побратимів по партії і вважають це абсолютно законним, бо щиро впевнені, що та норма з Конституції стосується виключно депутатів ВРУ! І то доти, доки там нема самих «свободівців»...
Правова конструкція Української Держави надскладна формально і надпроста за змістом, який весь увібрала одна фраза: «Не попадайся». Хто з наших українських водіїв думає про дотримання правил дорожнього руху? Однозначно ніхто, тому що всі вони думають про одне: як би не попастися інспектору ДАЇ. А той інспектор так само чхати хотів як водії дотримуються правил дорожнього руху і що робиться на дорогах, бо для нього головне — вчасно підловити порушника, обібрати і їдь собі далі, порушуй...
І така сама ситуація у всіх сферах нашого українського буття. Однозначно правової системи як і відповідної правової свідомості в Україні не існує, тому говорити про її державність як сталу правову форму суспільного буття є просто безглуздо, з чим нас всіх і вітаю.
І тепер про одну з наших найголовніших бід в Україні — корупцію. Але спершу одне зізнання: мені доводилось спілкуватись з досить значною кількістю так званих «корупціонерів» і серед міліції, інших правоохоронних і контролюючих державних структур, з урядовцями різних рівні тощо і я беззастережно стверджую, що на 99 % це все є прекрасні люди!
Відсоток подонків там значно менший за наше побутове життя, тому я категорично не погоджуюсь все звалювати стосовно корупції на так званий «людський фактор». Як казав мій знайомий: за реальним змістом часто балет буває значно жорстокіший за бокс, а просто форма вираження різна, через що мало хто розуміється в суті процесу.
Корупція не є приватною ініціативою окремої особи! Вона системний продукт, який є головним чинником поєднання у співіснування двох економік в нашій державі: легальної і тіньової. І що найцікавіше в цьому економічному процесі, так той факт дуже частого поєднання в одній людині і бізнесмена, і політика, і урядовця, що є безпосереднім учасником одночасно і в державній економіці, і в так званій «тіньовій» — нелегальній.
В нормальній державі фахова приналежність чітко роз'єднана: бізнесмен — окремо, політик — окремо, урядовець — окремо, а у нас все це разом, як напис на одному з медичних кабінетів «Послуги стоматолога і практолога» — це реально було, не жартую.
І я можу нагадати, який економічний колапс пережила України перші 3-4 місяці після перемоги Помаранчевої революції коли корупція в Україні самоліквідувалась як реальний факт. Всі корупціонери добровільно стали порядними людьми і — о жах! Країна стала валитись в економічну прірву, тому що легальна державно економіка втратила контакт з економікою тіньовою.
Звичайно, якби при владі опинились люди розуму і честі, то вони б зуміли швидко об'єднати обидві економіки в одну, але... Знову вертаємось до класика: «Маємо те, що маємо» До речі, чув, що ця фраза стала улюбленою у Леоніда Макаровича при перегляді своїх банківських рахунків. І не тільки у нього вона стала улюбленою в подібній сцені життя. Тому корупція — це вам не хухри-мухри, а наш національний фатум.
Таким чином, узагальнити 20-річчя державності України можна так: добре так, як є, — аби не гірше. Цю фразу мені у Львові доводиться чути найчастіше. Справді, не є все у нас аж надто погано, але до доброго ой як далеко!
Стосовно прогнозів майбутнього України, то я тут повний нуль. Я вже був свідком таких неймовірних подій, які не міг наперед не те що обдумати, а взагалі не міг повірити, що таке можливо. Але Луценко і Тимошенко в тюрмі, а Віктор Янукович — наш президент. Звучить досить обнадійливо. В якому сенсі? Та в тому самому, що й одночасні послуги стоматолога і практолога... Поживемо — побачимо.
З новим роком — з новим щастям, Україно!
Богдан Гордасевич
Львів-Рясне
