Де-юре перенесення, а де-факто скасування Дня Свободи, як виявилося, – це не забаганка Президента Віктора Януковича чи його адміністрації, а виконання прохання громадян. В усякому випадку, так випливає із відповіді керівника Головного управління забезпечення доступу до публічної інформації АП Дениса Іванеску на запит "Української правди".

Так і написано: Віктор Янукович переніс святкування Дня свободи на 22 січня через звернення низки громадських організацій. У цьому переліку: Вінницька обласна рада ветеранів, Київська обласна організація «Товариство Червоного хреста України», Дніпропетровське регіональне відділення організації офіцерів спецпідрозділів по боротьбі з організованою злочинністю «Центр», ВО «Союз організацій інвалідів України» (Кіровоградська область), благодійний фонд «За нове життя», міжнародна ГО «Берегиня світу», ГО «Спілка шахтарів-інвалідів і потерпілих на підприємствах Донецької області», міжнародна правозахисна громадська організація «Континент», Рада пенсіонерів України, міжнародна ГО «Ми – українці», Дніпропетровська обласна асоціація прикордонників тощо.

Кількість звернень вказана не була, копії листів в АП також не надали, хоча якісь уривки процитували. І наголосили, що автори цих листів просили перенести відзначення Дня свободи на іншу, визначальну для історії України дату.

То що ж спонукало українців різних професій і віку, які мешкають в різних регіонах країни, написати відкриті листи Президенту з проханням “перенести” День Свободи? Чим їм так не догодило це свято?

Найбільший подив у переліку цих організацій викликав Червоний хрест. Колись ще у школі ми вивчали принципи роботи цієї поважної міжнародної організації. Я до сьогодні їх пам’ятаю: гуманність, безпристрасність, нейтральність, незалежність, єдність, добровільність, універсальність. Коли Київська обласна організація «Товариство Червоного хреста України» подавала листа Президенту (якщо подавала), то як мінімум принципи безпристрасності, нейтральності і незалежності вона явно порушила.

Телефонуємо керівнику Київської обласної організації Червоного Хреста в Україні Петру Бондаренку. Цікавимося, чим йому так не догодило свято Свободи?

– Це моя внутрішня позиція. Не буду ж я її розкривати, – невдоволено відповідає Петро Володимирович. – Чому-чому? Значить логіка мені підказала. І воно дійсно логічно. Є такі питання, які б мені не хотілося оголошувати. І у вас вони напевно є. У кожної людини.

– Це була ініціатива вашої організації?

– Моя.

– Ваша особиста?!

– І моя, і людей, які були поряд. Нічого тут такого немає, щоб це піднімати на якийсь щит і його обговорювати. Це не та тема зовсім. Я зробив. Я це підтверджу. І нічого тут страшного немає.

– Ви наразі задоволені, що свята Дня Свободи більше немає?

– Ви знаєте, – так.

Звісно, ніхто не забороняє звертатися до Президента з відкритими листами, хоча б і з надуманих питань. Але писати від себе і від імені організації, тим паче міжнародної – це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці.

Ми вирішили поцікавитися у керівництва «Товариства Червоного хреста України», чи чуло воно щось про таку політичну активність своїх колег.

Микола Поліщук

Віце-президент «Товариства Червоного хреста України», екс-міністр охорони здоров’я Микола Поліщук відповідає:

– Голова Київської обласної організації Червоного Христа вже написав листа і послав в Адміністрацію президента, що він не знав, що Червоний хрест – це не політична організація, а благодійна, яка допомагає людям, і попросив відкликати його попередній лист і прохання.

– Тобто цю історію з самодіяльністю голови київського осередку керівництво Червоного Хреста не знало?

– Керівництво Червоного хреста цю історію обговорило і розіслало інформацію, що Червоний Хрест до цього немає ніякого відношення.

– А як ваше ставлення до ідеї перенесення Дня Свободи?

– Враховуючи, які громадські організації просили, то мені здається, що вже давно у когось  “дозріло” в голові в АП і вони це зробили, – резюмує Микола Поліщук. 

Наступна у переліку “прохачів” – Вінницька обласна рада ветеранів.

Телефонуємо і одразу потрапляємо на голову ради – Леоніда Копецького. 

Кажемо, так і так, у Президента заявляють, що свято Свободи перенесли на прохання кількох організацій, зокрема – вашої.

– Не знаю. Зі мною ніхто нічого не узгоджував, – щиро запевняє Леонід Францевич.

– Тобто ви не писали до Президента ніякого прохання?

– Ніякого прохання не писали.

– Але у списку називають вашу організацію…

– Я нічого не чув і не підписував, – непохитно відповідає літній, але бадьорий голос.

Далі на черзі – Союз організацій інвалідів України у Кіровоградській області.

Телефонуємо і питаємо, що вас спонукало просити Президента скасувати День Свободи і об’єднати його з Днем Соборності?

– Чесно кажучи, навіть не можу відповісти вам  на це питання. У нас все вирішує Сергій Михайлович Подорожній – це голова нашої організації, – щиросердно відповідає на тому кінці дроту Любов Слободян.

– Але ви як члени організації якось реагували на цю ініціативу чи це була виключно ідея вашого керівника?

– Чесно кажучи, я не пам’ятаю, щоб ми таке питання взагалі обговорювали. Я перший раз від вас чую, що ці два свята об’єднали.

І Любов Леонідівна поділилася мобільним номером керівника, щоб ми уточнили у нього. Щоправда, протягом двох днів на наші дзвінки Сергій Подорожній, на жаль, не відповідав. Але сам факт, що рядові члени організації про лист до Президента знати не знають, відати не відають – доволі красномовний.

Олександр Зінченко

Керівник благодійного фонду «За нове життя» Олександр Зінченко каже, що по телефону “такі серйозні питання не вирішуються”.

– Це моя ініціатива. У мене є позиція в цьому плані. У мене є обґрунтування цієї позиції.

Домовляємося зустрітися наступного дня. Але наші можливості не збігаються, тож врешті решт пан Олександр погоджується поспілкуватися по телефону.

– Цей день не об’єднав Україну, а роз’єднав на два табори: ось ми такі хороші, а ті погані, – ділиться своїм баченням Дня Свободи пан Зінченко. – Але як згодом виявилося, ці хороші люди цілком безпринципні і сумнівної репутації. Все що відбувається зараз в країні – корупція, поділ схід-захід - це все наслідки цього дня… І до нас прийшла ідея, що потрібно звернутися до Президента, тому що це єдина людина, яка може об’єднати Україну. Я хочу жити в гарній країні і підтримувати реформи Президента… Нам не потрібні зомбовані люди, які кажуть: це революціонери – це хороші, інші – погані…

– І як ви координували зусилля з іншими організаціями? – поцікавились ми.

– Ми зідзвонювалися. Це люди, з якими у нас протягом років були спільні справи, спільне співробітництво.

– А з ким ви спілкувалися, з якими організаціями?

– Це не суть важливо. З багатьма.

– Назвіть хоча б кілька осіб, з якими ви спілкувалися?

– Думаю, ви можете поставити це питання їм… Приїжджали, спілкувалися, дружили, пили чай…

– Звідки приїжджали?

– З різних регіонів. З Києва… Київської області.

Не зрозуміло, з ким з Київської області пив чай пан Зінченко, якщо географічно організації, які начебто підписалися під зверненням, розташовуються у Дніпропетровській, Вінницькій, Кіровоградській, Донецькій областях і місті Київ, а, крім того, як випливає з відповіді Іванеску, звернення різні організації направляли незалежно одна від одної і тексти відповідно були різні…

Варто зазначити, що Олександр Зінченко – член ПР. Як написано на офіційному сайті його фонду: “…він вирішив піти у політику, щоб згодом мати можливість зайняти керівні посади у вищому ешелоні влади. Тому у 2011 році він вступає до політичної партії «Партія Регіонів», очолює первинну організацію Оболонського району міста Києва”.

Людмила Кириченко

Ще один апологет Партії регіонів в цьому переліку – МГО “Берегиня світу” на чолі з народним депутатом України IV та V скликань Людмилою Кириченко.

Окрім повалення Дня Свободи, пані Кириченко також переймається долею одіозного міністра Дмитра Табачника. Відкритий лист Кириченко до Януковича на підтримку Табачника зберігається наофіційному сайті “Берегині світу”. 

“Гуманітарна політика видається нам сьогодні найважливішим фактором буття. Вважаємо, що цю сферу в державі повинна очолювати високоосвічена, культурна, вихована, толерантна і виважена людина, фахівець своєї справи. Саме таким ми бачимо Міністра науки і освіти, молоді та спорту України Дмитра Табачника… – йдеться у листі. – І тому для нас незрозумілими є неодноразові спроби різних ЗМІ щодо обговорення питання про усунення Дмитра Табачника із займаної посади”.

У цьому ж зверненні наголошується, що “білінгвізм — це наш скарб”.

Що стосується решти організацій – вони не можуть похвалитися авторитетністю, популярністю і активною громадською позицією. Більше того, координат багатьох з них немає навіть в платних телефонних довідках. Що вже казати про представлення в мережі Інтернет…

І тільки на сайті Мін’юсту можна “виловити” дуже скромні дані.

Приміром, ВГО “Рада пенсіонерів України”. З інформації – тільки адреса: м. Київ, вул. Кіквідзе, буд. 2/34, кв. 98. Зареєстрована організація тільки 15 червня 2010 року. Телефон не вказаний. Жодних відомостей про керівництво. Що цікаво, за цією самою адресою зареєстрована ще одна організація “Комітет сприяння міліції”.

Отже, наша ретельна спроба персоніфікації “синів вітчизни”, яким не потрібен День Свободи, мала жалюгідний результат. Постає запитання: чи це чиновники на Банковій так незграбно хочуть догодити першій особі чи це аж так непрофесійно втілюються ідеологічні задуми позаштатних радників, у тому числі з російським громадянством, Президента?

Анна Ященко, УНІАН