На його полотнах яріє боротьба: руху й непорушності, поступу й застиглості, сили бажань і байдужості. Кольори настільки чисті, що відлунюють звуками. «У кожному своєму творові стараюся шукати музики, — зізнавався Новаківський. — Під час малювання чую цілі симфонії». Темпераментний колорист легко прищеплював на українському грунті нові ідеї. Коли на Краківській виставці 1911 року митрополит Андрей Шептицький побачив харизматичні картини Новаківського, зокрема, його автопортрет у вишитій сорочці, то відчув: ось хто очолить Академію мистецтв.
Обранець Шептицького
«Митрополит Шептицький запросив Новаківського, який працював на польських теренах, до Львова, — розповідає «УМ» Люба Волошин, директор Художньо–меморіального музею Олекси Новаківського, що у Львові. — Він забезпечив йому фінансово існування, надав одну з найкращих майстерень — так звану віллу Яна Стика, навпроти собору святого Юра». Тут у грудні 1913 року й оселився Олекса Новаківський із дружиною і синами. За «оренду» він раз на рік давав дві свої роботи до заснованого митрополитом Національного музею.
У 1915–му Галичину окупували російські війська. Владику Андрея заслали із забороною листування в Єнісейську губернію, де він пробув аж до 1917 року. Новаківський написав тоді картину «В неволі» (Митрополит Андрей Шептицький – царський в’язень). Після звільнення Львова художник писав у листі приятелеві, що побоювався «сибірських казематів». Хоч, мовляв, не задіяний у політиці, та «все ж люблю ходити в українських вишивках нашої прастарої культурної минувшини, котра також відбивається проблиском красок».
Школа Новаківського
У 1923 році Новаківський відкрив у своїй творчій майстерні мистецьку школу. Митрополит Шептицький читав тут історію мистецтва, архітектор Євген Нагірний викладав перспективу, літератор і театрознавець Микола Вороний — історію сценографії старовинного та сучасного театру, антрополог Іван Раковський — історію культури, знаний художник Осип Курилас — рисунок, психолог і медик Степан Балей — пластичну анатомію, архітектор Володимир Пещанський — історію української архітектури. Навчання у школі для понад 90 хлопців і дівчат — з Галичини, Буковини, з Волині та Наддніпрянщини — було безкоштовним. Митрополит забезпечував учням Новаківського творчі відрядження за кордон — у Відень, Париж. «Це був не тільки перший в Галичині мистецький заклад із чіткою українською національною орієнтацією, а й активний осередок духовно–мистецького життя, який і в наступні десятиліття мав широкий резонанс у діяннях української культури не тільки в Україні, а й у багатьох країнах Західного світу», — згадував відомий митець у діаспорі Святослав Гординський.
Перед новою окупацією більшість учнів Новаківського емігрували. В Україні на десятиліття про них «забули». Однак завдяки художнику Григорію Смольському зберігся список учнів школи Новаківського. Серед них – Святослав Гординський, Іванна Нижник–Винників, Едвард Козак, Мирон Левицький.
Ренесанс і милосердя
«Новаківський звертається до нової як для Галичини філософсько–релігійної тематики, — розповідає Люба Волошин. — Роздумує над сенсом життя, смерті, над концепцією творчої особистості, яка перемагає удари долі. Важливою є його символіко–алегорична картина «Пробудження», де він зображає Україну у вигляді жінки, яка воскресає після поневолення до вселюдських ідеалів.
Найбільш відомими творами є його автопортрет з дружиною, портрети дружини Анни–Марії («Моя муза», «У задумі», «Перед сповіддю», «Портрет із молитовником»), Дмитра Левицького, митрополита Шептицького, Олександра Барвінського, монументальні овали для музичного інституту ім. Лисенка у Львові («Наука», «Мистецтво», «Виховання», «Музика»). Досі маловідомими залишаються твори про визвольний рух — «Стрілецька Мадонна», проекти гербового знаку Українських січових стрільців. Тривалий час замовчувалися християнські твори Новаківського — ескізи саркофагу для праху святого Йосафата Кунцевича, «Серце Ісуса». У 1992 році був віднайдений образ «Мати милосердя», який Новаківський малював для собору святого Юра. Він дивом зберігся поміж старих ікон у Вірменській церкві Львова, перетвореній свого часу на фондове приміщення. «Це останній, незавершений твір, над яким митець працював майже весь останній рік свого життя, — каже Люба Волошин. — Роботу перервала смерть у серпні 1935–го року. Мати Милосердя трактована як Сикстинська мадонна Рафаеля. Вона ніби злітає над українською землею, тримаючи на руках Дитятко Ісуса, який благословляє. І це ніби останнє послання Новаківського своєму народові».
P.S. 14 березня у львівському Національному музеї – відкриття виставки, присвяченої 140–річчю Олекси Новаківського. Це 80 робіт, розміщені в 5 залах музею.
ПАМ’ЯТЬ
У 1972 році вийшла постанова ЮНЕСКО про відзначення 100–річчя митця, тому в СРСР «прислухалися» і в будинку Яна Стика у Львові відкрили художньо–меморіальний музей. Там експонуються графічні роботи («Князь Ярослав Осмомисл», «Мати милосердя»); портрети відомих польських та українських діячів, пейзажі. Чимало робіт Новаківського вивезли українські емігранти. Понад 500 його робіт нині зберігається за кордоном.
У 1990 р. у Львові засновано Фонд «Олекса Новаківський та його мистецька школа». Фонд очолив Андрій Ярославович Новаківський, онук художника.
ЖИТТЄПИС
Олекса Новаківський народився 14 березня 1872 у с. Слободо–Ободівка на Вінниччині в сім’ї лісника. Перші уроки малярства отримав в Одесі у художника–декоратора П. Климента. Згодом, впродовж 1892 – 1900 років навчався в Краківській академії красних мистецтв. Учень Матейка, Унежицького й Вичулковського. Живописна манера Новаківського сформувалась на творчому засвоєнні принципів імпресіонізму.
Після закінчення Краківської академії Новаківський десять років працював на польських теренах, у с. Могила під Краковом. У 1913–му на запрошення митрополита Андрея Шептицького переїздить до Львова. У 1924 – 25 роках Новаківський очолював факультет мистецтва Українського таємного університету у Львові. Був одружений із польською селянкою, яка полюбляла носити народний стрій. Подружжя мало синів: Ярослава і Ждана. Помер 29 серпня 1935 у Львові, похований на Личаківському кладовищі.
