В Україні сьогодні відзначається на державному рівні 110-річчя з дня народження Наталі Забіли, української письменниці, перекладача і драматурга.
Серед заходів до цієї урочистої події: заснування премії імені Наталі Забіли для відзначення кращих авторів дитячої літератури, видання творів Наталі Забіли, організовано проведення тематичних телевізійних і радіопередач, присвячених життю і діяльності письменниці.
Наталя Забіла народилася у Санкт-Петербурзі 5 березня (за ст. ст. 20 лютого) 1903 року у дворянській родині з великими мистецькими традиціями. Дівчинка зростала в атмосфері захоплення художнім словом, музикою, живописом. Вона багато читала, зокрема, твори Тараса Шевченка, і вже в дитинстві пробувала писати.
До України сім'я переїхала в 1917 році в невеличке селище Люботин (нині Харківської області). Щоб якось вижити, старшим дітям довелося працювати, бо батько залишився у Петербурзі.
Наталя закінчує прискорений курс гімназії, працює на різних посадах, кілька років вчителює в селі Старий Люботин (нині частина Люботина) під Харковом. Роки вчителювання багато дали майбутній письменниці — вона дістала чимало безпосередніх вражень про учнівське життя, навчилася бачити в кожному малюку особистість.
1925 року Наталя Забіла закінчила історичне відділення Харківського інституту народної освіти. Зі студентських років Наталя починає писати твори для дітей, прозу та поезію.
1924 року в Кам'янці-Подільському в газеті «Червоний кордон» її чоловік Сава Божко надрукував перший вірш Наталі на тематичній сторінці «Війна — війні».
Після закінчення інституту працювала в редакції журналу «Нова книга», в Українській книжковій палаті.
1926 року вийшла перша книжка її поезій «Далекий край», а 1927 року — перша книжка для дітей — оповідання «За волю» та «Повість про Червоного звіра».
Видавши 1928 року віршоване оповідання для малюків «Про маленьку мавпу», Наталя Забіла твердо стає на шлях творення дитячої літератури. І хоч час від часу у неї виходять книги й для дорослого читача, твори для дітей стають її покликанням, її щоденною турботою і з часом приносять їй заслужений успіх та любов мільйонів юних читачів. 1930 року вона остаточно переходить на творчу працю, маючи вже десяток — хай здебільшого й невеличких за обсягом — книжок. Понад половини з тих поетичних і прозових збірочок адресувані юному читачеві: «Пригоди з автобусом» (1928), «У морі» (1929), «Про Тарасика й Марисю» (1930), «Ясоччина книжка» (1934). Пізніше, вже в повоєнний час, вона випустила кілька ліричних збірок поезії для дорослих.
Забіла вела велику громадську роботу. Протягом багатьох років була головою комісії дитячої літератури у Спілці письменників України.
Поховано письменницю у Києві 6 лютого 1985 року.
