Рівно 140 років тому навесні у Києві було пущено в експлуатацію перший централізований водогін з водозабором з річки Дніпро, урочисте закладення якого відбулося 22 травня 1871 року. Про це УНН повідомили в прес-службі Київводоканалу.
«На той час населення Києва становило близько 120 тис. осіб. До 1872 року воду для власних потреб здобували різними шляхами. Заможні мешканці використовували воду з річки Брусилівки (ліва притока Либіді), менш заможні купували дніпровську воду у водовозів по 75 копійок за діжку. Усі інші користувалися ґрунтовими колодязями. Особливою популярністю у населення користувався колодязь поблизу губернської поштової контори. Була, однак, ще одна група водоспоживачів, які мали власні або відомчі системи водопостачання, що знаходились на околицях міста і не булі приєднані до централізованих систем водопостачання. Зокрема, це Володимирський кадетський корпус на Кадетському шосе, збудований у 1857 році та інші.
Історія першого централізованого водогону Києва розпочинається у 70-х роках 19 століття і пов'язана з ім'ям російського інженера, підприємця Аманда Струве. Саме його проекту Київське міське управління, відкинувши пропозиції підприємців Австрії та США, надало перевагу. Так Аманд Струве отримав дозвіл на прокладання водопроводу і 50-річну концесію на постачання місту очищену воду з Дніпра. Після закінчення терміну концесії все підприємство мало перейти безкоштовно у власність міста.
Після підписання договору розпочалося будівництво. Питну воду, забрану з Дніпра і очищену фільтрами, передбачалось продавати населенню через систему водорозбірних кранів.
Що стосується приватних користувачів, згідно з договором, перепродувати воду, що підведена їм до садиби чи будинку, заборонялося під страхом судової відповідальності.
Тарифи на воду затвердили окремо для водовозів та для основної частини населення. Для запобігання дрібних розрахунків з водовозами передбачалось брати з них плату в залежності від ємкості бочки: за одну бочку 20-25 відер — по 5 коп. за відро; 45-50 відер — по 10 коп.
Плату за воду для більшості споживачів, що користувалися нею безпосередньо з водопровідної мережі, встановили у розмірі 22, 5 коп. за 100 відер (100 казенних відер = 1, 23 м3 ), з подальшим зменшенням цього тарифу через десять років на 5%.
Продаж води повинен був проводитися щоденно, в тому числі у святкові дні. Взимку і восени — від 7:00 до 18:00, а влітку і весною — від 6:00 до 20:00. Розрахунки здійснювалися за готівку грошами, або спеціальними марками.
Того ж року Міська дума затвердила місця для двох перших міських фонтанів — на Царській (нині Європейська) та Хрещатицькій (нині Майдан Незалежності) площах.
Закладення споруд першого Київського централізованого водогону відбулося 22 травня 1871 року у Міському саду (нині територія між Маріїнським та Хрещатим парками), у тому місці і досі збереглася водонапірна башта (нині приміщення Водно-інформаційного центру).
Автором архітектурних проектів будинків насосних станцій, фільтрів, водопровідної башти, фонтанів став відомий архітектор Олександр Шілле.
Отже, приблизно за рік в Києві збудували перший централізований водогін. Водозабір з оголовком в Дніпрі був розміщений біля пам'ятника Магдебурзького права. Крім того, були збудовані парові насосні станції, повільні фільтри, водонапірні башти, 24 кілометри водопровідної мережі, вуличні водорозбірні крани, пожежні крани, а також шість фонтанів.
До мережі спершу підключили лише 83 приватні садиби заможних городян, до яких вода потрапляла по трубах безпосередньо у квартири. Для всіх інших був споруджений водозабірний кран.
Так, на перших порах водогін охопив тільки центральну частину міста та Поділ. Лише близько 30% населення Києва користувалося благом централізованого водопостачання.
До встановлення фільтрів перша вода надходила каламутною, часто навіть із дрібною рибою, труба знаходилася лише на відстані десяти метрів від берега в районі міських купалень. Але згодом якість води покращилась і кияни почали її вживати без страху.
Усі головні споруди водогону розміщувалися на Набережній Дніпра та поблизу Володимирського узвозу. Резервуари та водонапірні башти були збудовані звичайно в найвищих точках міста — Володимирській гірці та Царському саду.
На жаль, перші споруди централізованого водогону практично не збереглися.
Саме з дати урочистого закладання першого Київського централізованого водопроводу Київводоканал розпочинає низку заходів зі святкування 140-річчя Товариства. Офіційне урочисте відзначення цієї знаменної події для підприємства заплановано на початок вересня», — йдеться в повідомленні.
Довідка: початок централізованого водопостачання у різних містах світу:
Нью Йорк, США — 1799 рік;
Москва, Росія — 1804 рік;
Лондон, Англія — 1839 рік;
Одеса — 1849 рік;
Київ — 1872 рік;
Мінськ — 1874 рік;
Ялта — 1874;
Херсон — 1886 рік;
Пекін, Китай — 1910 рік.
Для порівняння вартості водопровідної води та продуктів харчування на кінець 19 століття у Києві: мука пшенична — 6 коп. за фунт (1 фунт = 453,6 грами); хліб білий — 5 коп. за фунт.; яйця — 20-25 коп. за десяток. Плата за двокімнатну квартиру на той час становила 15-19 крб. у місяць, чоловічий костюм коштував 35-40 крб., взуття — 4-6 крб. за пару. Інженер отримував зарплатню 225 крб. на місяць, бухгалтер — 510 крб., кочегар — 70 крб., тесляр — 100 крб. (заробітна плата працівників Київського товариства водопостачання).
