Укрзалізниці краще завчасно скласти список для іноземних туристів, на які потяги їм ні в якому разі не можна сідати, щоб подорожувати Україною. Інакше, як мінімум, шок і відмова вважати цю країну цивілізованою та європейською – гарантовані.
Почати цей список рекомендую з потяга № 086 «Львів-Сімферополь», в якому мені довелося подорожувати 11 травня цього року в купейному вагоні № 11. Прямувала не до кінцевого пункту призначення, але вражень вистачило наперед і надовго.
Стандартне купе – 4 м’яких місця і відчинене вікно. Спочатку зраділа, що не буде задухи, але потім змінила думку, оскільки вікно було відчинене не з метою провітрювання, а просто-напросто зламане (пошкоджена рама, яка відірвалася від скла), через що закрити його було неможливо.
Одразу по відправленню (09 год. 45 хв.) повідомили про поламане вікно проводницю, яка пообіцяла викликати ремонтника і полагодити вікно. Через дві години вона знову запевнила, що ремонтника давно викликала і щоб ми чекали… Так ми прочекали його до 21 год. 30 хв., вікно і доти не було полагоджене, а нам видали тоненькі ковдри, щоб ми ними прикрилися…
Враження доповнював увесь інтер’єр купе цього вагона, якому, мабуть давно треба було опинитися, як мінімум, на повній реставрації.
Ліхтарики у купе просто відсутні, так що ввечері знизу було доволі темно
Два гачки невідомого призначення
А це «краса» у вікні
Туди краще не дивитися
А це двері нашого купе
А така застелена «червона доріжка» — у коридорі вагону
Варто ще згадати про гучний і незабутній звуковий супровід нашої подорожі – лязгання, скрегіт, клацання, писк і гуркіт у колесах.
Така подорож нам обійшлася у 140 грн за «купейне місце» до нашого пункту призначення. Нам пропонували чорний чай без лимона за 3 грн та стікери кави за 4 грн.
Постійно по вагону, навіть під час ходу, шастали продавці журналів, морозива та м’яких іграшок, безцеремонно відкриваючи двері, які ми зачиняли, захищаючись від протягу з коридору.
Під ніч в купе стало відчутно прохолодно, навіть ковдри (чи, скоріше, покривала) не допомагали.
Можу лише уявити, в якому стані доїхали наші сусіди по купе до кінцевого пункту призначення – Сімферополя. До речі, за розмовою наша сусідка розповіла, що це нам ще пощастило їхати весною, адже взимку у щілини вікна задуває добряче сніг і вкриває добрі півстолика…
Подорожувала Юлія Царенко
P.S. І ще кілька слів про Львівський залізничний вокзал. Інтернет є лише в платному залі очікування (4 грн за годину з людини та 2 грн за одну сумку). Інший зал очікування — безкоштовний, щоправда, його частина зараз на ремонті. Каву можна випити в ресторані (у платному залі очікуваня, це коштує 15 грн), або в продуктовому магазинчику. Там кава зі стікера, вода з електричного чайничка і коштує це 8 грн. Банани у цьому магазинчику коштують 25 грн/кг. І наостанок кілька слів про туалет. 2 грн, щоб зайти, у кабінках, м'яко кажучи, не зовсім чисто і не зовсім приємно пахне, туалетного паперу в кабінках немає. Старанно відірвані бабцею клаптики паперу треба брати при вході, коли платиш їй гроші за відвідування цього закладу... Європейці від цього теж отримають незабутні враження...
