Питання скасування автономії Криму турбує багатьох ще з 1991 р. Проблема спалахує і згасає з наближенням парламентських/президентських виборів в Україні або ж після красномовних фраз з боку деяких представників українського/російського політикуму.
Але де правда? Чи відповідає дійсності формулювання, що кримська автономія сприяє розпаду України? Або ж існування АРК навпаки згладжує суперечності всередині українського суспільства? Спробуємо розібратися.
Що потрібно для скасування автономії Криму (у хронологічному порядку)?
• Громадська підтримка скасування автономії населенням Криму та позитивна відповідь на місцевому референдумі (Ст. 48, ч. 2 Конституції АРК);
• Зміни в Конституції АРК, які може ініціювати тільки Верховна Рада Республіки (більшістю голосів) на основі результатів референдуму (Ст. 48, ст. 27 Конституції АРК);
• Зміни в Конституції України (Ст. 27 Конституції АРК). Для цього потрібна парламентська більшість у 300 голосів або всеукраїнський референдум (Ст. 155-156 Конституції України).
Конституція АРК відноситься до типу жорстких конституцій, тобто яку дуже важко змінити. Помилковою точкою зору є думка, що для скасування автономії Криму досить всеукраїнського референдуму. По-перше, не український народ встановлював цю автономію 20 січня 1991 р., а кримчани (хоча останні і є частиною цього самого народу). Відповідно тільки кримчани і мають повне право її скасовувати. По-друге, якщо брати просто юридичний аспект, у разі референдуму (в масштабах всієї країни) це буде порушенням цілого ряду пунктів Конституції України, де вказані індивідуальні права українських громадян, якими є і жителі Криму.
Аргументи «за» скасування автономії Криму
• Існує думка, що автономія Криму загрожує цілісності України та сприяє сепаратизму, політичного екстремізму, етнічному та конфесійному протистоянню. Її ліквідація сприятиме унітарності держави;
• Через автономію існують певні адміністративні перешкоди, такі як необхідність обрання та затвердження органів кримської влади. Наприклад, Голова Ради міністрів півострова повинен бути затверджений місцевим парламентом;
• Автономний Крим — це ключовий електоральний регіон Росії за її межами. Крім того, це місцеперебування Чорноморського флоту та радикальних проросійських угруповань, які спонсоруються деякими політичними колами РФ;
• Зіткнення інтересів регіональних і центральних еліт. Через статус автономії кримська номенклатура підвищила свій статус: наприклад, провінційний керівник відділу освіти став міністром, а депутат обласної ради — депутатом Верховної Ради Криму.
Небезпека для цілісності України з боку автономного Криму, безумовно, існує. І цього не побачить тільки сліпий. Однак не треба робити з мухи слона. Абсурдно перебільшувати небезпеку й посилювати напруження. Контроль за радикальними проросійськими угрупуваннями — це прерогатива професійної роботи СБУ, етнічна та конфесійна ворожнеча — просто неправильна побудована стратегія розвитку кримського півострова з боку центральної влади. Що ж стосується російської загрози, вищим офіційним колам Росії немає ніякого діла до статусу української приналежності Криму, про що заявив прем'єр-міністр РФ Володимир Путін німецькій телекомпанії ARD ще в 2008 р.: «Крим не є спірною територією, а Росія давно визнала кордони України. Там, усередині суспільства, в Криму, відбуваються складні процеси. Там проблеми кримських татар, українського населення, російського населення, взагалі слов'янського населення. Але це внутрішньополітична проблема самої України. Росія давно визнала кордони сьогоднішньої України». Заяви ж Станіслава Говорухіна, Володимира Жириновського, Дмитра Рогозіна та інших необхідно сприймати, як дії до вирішення внутрішніх українських проблем шляхом консолідації громадян України, а не методом зіштовхування один одного лобами. Та й, врешті-решт, у нас також є особливі персонажі, які з нори викрикують і вимагають, щоб Україна відібрала деякі російські, польські та білоруські території.
Аргументи проти скасування автономії Криму
• Для жителів АРК статус автономії означає деякий захист від культурного, політичного чи економічного тиску з боку центру;
• Скасування автономії може спричинити соціальні протести кримського населення і викликати ефект від'єднання півострова (сплеск сепаратизму). Досить подивитися на Всеукраїнський перепис 2001 р., який свідчить, що в Криму частка росіян становить 58,5%, українців — 24,3%, кримських татар — 12,1%;
• Кримська автономія має обмежений характер, вона стосується переважно питань місцевого господарства. Якщо ж бути абсолютно чесним, у кримчан немає навіть того самоврядування, на яке вони теоретично заслуговують. Наприклад, автономії в Іспанії, Грузії, Таджикистані та автономія Криму — це те ж саме, що небо і земля;
• Треба враховувати, що автономія визнана міжнародним співтовариством, її статус прописаний у Конституції України і Конституції Автономної Республіки Крим, а відновлення АРК в результаті прямого волевиявлення громадян на загальнокримському референдумі позитивно оцінюється міжнародними організаціями. Як наслідок, скасування автономії спричинить негативну реакцію міжнародної спільноти, особливо РФ і, можливо, Туреччини чи ЄС;
• Див. вище «Що потрібно для скасування автономії Криму (у хронологічному порядку)?»
Іншими словами, для існування автономного статусу Криму є цілком реальні фактори та причини. Історичні передумови, складні внутрішні та зовнішньополітичні нетрі зробили навіть гіпотетичну частину ліквідації автономії тривалим процесом.
Висновки
Негайна відміна автономії Криму призведе до колосальних негативних наслідків. Скасування можливе тільки після наступних дій:
• Забезпечити захист кримського населення на законодавчому рівні (у т.ч. українців, росіян і татар);
• Перш ніж скасовувати автономний статус АРК необхідно провести ряд реформ з метою запогіння негативних наслідків. Адміністративна реформа та реформування законодавчої бази. Скорочення держапарату парламенту Криму, ліквідація дублювання керівних і владних функцій місцевих рад, районних адміністрацій і відповідних сільських районів, ліквідувати недосконалість правового регулювання відносин між Києвом та Кримом тощо. Економічна реформа. Перетворити Крим у туристичний центр України, побудувати власний флот, оновити ВМС, вирішити соціально-економічні і культурні проблеми кримчан і таке інше;
• Ліквідувати джерела кримського сепаратизму, зменшити там тиск проросійських організацій, перекрити фінансування останніх;
• І, нарешті, найголовніше. Жителі Криму повинні захотіти самі ліквідувати свій парламент і відмовитися від автономії. Тобто провести місцевий референдум після вищезазначених пунктів.
Враховуючи національний склад Криму, низький рівень підтримки скасування кримської автономії серед жителів Криму та громадян України, можна підсумувати, що в найближчі 5-10 років ліквідація статусу АРК навіть не повинна стояти на порядку денному. Якщо й робити Україну абсолютно унітарною державою, то тільки після численних добре продуманих реформ. Радикальні висловлювання про те, що «необхідно жорстко і безкомпромісно ліквідувати автономію, всіх незгодних — вислати за межі України, а пара дивізій, в крайньому випадку, швидко наведе там порядок», призведуть до сумної розв'язки. І хоча це питання — внутрішня справа української влади, силового варіанту вирішення проблеми не пробачать ні Європа, ні Росія. Так чи варто будити сплячого дракона, якщо не знаєш, як його приборкати?
Юрій Лукшиц
