Сталося те, у що здоровий глузд не хоче повірити. Партія регіонів у спілці з комуністами таки нав’язали Україні закон, який, усупереч її Конституції та рекомендаціям Ради Європи, підриває позиції державної мови, а тому серйозно дестабілізує гуманітарну ситуацію в країні.
Ті, що обіцяли «почути кожного», проігнорували відчайдушні заклики та протести мільйонів.
Схоже, що парламентський процес в Україні остаточно паралізований, оскільки цинічне знущання над процедурою прийняття рішень і грубий диктат не має нічого спільного з парламентаризмом. Закони, прийняті в таких умовах, є нелегітимними і неконституційними, а здійснення влади набуває ознак її узурпації. В цьому разі громадяни мають моральне право не виконувати такі закони.
Україна має знати поіменно імена тих народних депутатів, що проголосували за цей закон, та оголосити їм суспільний бойкот. Сьогодні вони радіють, бо отримали нагороду свою. Але не за горами той час, коли пізнають вони гіркоту відповідальності і ганьби. Адже тягар відповідальності за дестабілізацію суспільного ладу падає тепер виключно на них: «Хто сіє вітер, пожне бурю!» (Ос. 8:7)
Чаша наруги над парламентаризмом переповнена. Час опозиційним депутатам виявити принциповість і засвідчити колапс парламентського процесу своєю відмовою брати участь у депутатських ігрищах. Здається, їхнє членство у цьому антинародному парламенті втрачає логічне та моральне виправдання.
У тому тьмяному минулому, в яке тягне нас керівництво держави, немає місця ні для академічної, ні для релігійної, національної чи для будь-якої іншої свободи. У тій «мерзоті запустіння» господарем становища стало б лише повне безправ’я.
Упродовж минулих років завдяки здоровому глуздові українських громадян – а особливо в середовищі молодого покоління, яке виростало у пострадянській Україні, – почали загоюватися мовні шрами минулого, а подекуди потягнулися здорові пагінці порозуміння, взаємної поваги та чутливості до історичних та мовних питань. Цей неправедний закон, а також обставини його прийняття, відкривають минулі рани і демонізують ситуацію.
Нашу спільноту об’єднує віра в те, що не злочинні політики, а Бог є Господом історії. Україна житиме всупереч злій волі її щораз відвертіших ворогів, а нинішня парламентська криза стане нагодою «перезавантажити» державу, зокрема врахувавши уроки і встановивши запобіжні механізми для збереження демократії.
Навіть якби закон про мови в редакції влади був прийнятий легітимно, він не вирішує долі російськомовного сегмента українського суспільства, а навпаки – ставить його перед новими загрозами. Така дешева провокація тільки штучно поляризує наше суспільство. Сьогодні стало очевидним, що громадянський мир у нашій державі не встановити ні наругою над правами корінної нації, ні нехтуванням прав національних меншин. Україна має достатньо здорових і відповідальних сил у всіх своїх регіонах, щоб консолідуватися довкола ідеї захисту своєї державності і таки знайти загальнонаціональний консенсус щодо шляхів її розвитку.
Український католицький університет, який вповні може виконати свою місію лише в умовах цивілізованого державного ладу, готовий бути активним учасником пошуку такого консенсусу.
Ректорат УКУ
