Блакитні очі Волині, столиця комарів... Як тільки не називають у народі озеро Світязь — найглибше в Україні. Щороку тисячі людей їдуть сюди на відпочинок.

Про цілющі властивості води в озері ходять легенди. Крім безлічі корисних елементів, у ній навіть є срібло... Як і за скільки можна цього літа відпочити на Світязі, дізнавалася кореспондент “Високого замку”.

«У наш курник не хочуть іти»

На в’їзді до села Світязя міліціонер збирає данину для Шацького національного природного парку, куди з 1993 року входить унікальне озеро.

За легкову машину бере 15 гривень плюс по 2 гривні за кожну людину, за мотоцикл — 10 гривень, мікроавтобус — 20. Не платять за в’їзд у рекреаційну зону діти до 16-ти років, пільговики та жителі Шацького району.

Зупинитися у Світязі можна у приватному секторі, в пансіонаті чи романтично провести дозвілля у сосновому лісі на березі озера. Останній варіант — найдешевший. Єдине — треба мати власний намет. За день у “наметовому містечку” треба викласти від 10 гривень (на чотири людини) плюс 15 за автівку.

Як розповів директор Шацького національного природного парку Петро Юрчук, зібрані кошти йдуть на охорону порядку у парковій зоні, вивезення сміття, зарплату працівникам.

“За один вихідний збираємо від 3 до 10 тисяч гривень. Усе залежить від погоди. У будні виходить від 600 гривень до двох тисяч. Для нас це додаткові надходження, завдяки яким можемо облагород­жувати територію, виплачувати зарплатню прибиральникам. На сезон набираємо додатково 20 працівників”.

...У неділю село Світязь у полоні автівок. Із номерними знаками з усіх регіонів України і з-за кордону вони стоять вздовж і впоперек села. Наразі місцева влада про паркування лише думає. Уже зранку на пляжі вздовж озера море люду. Купаються, засмагають, смажать шашлики...

Через дорогу від озера — будинки місцевих. На всіх воротах наклеєні оголошення “здаю житло”, “є вільні місця”. Подружжя Любов Іванівна та Адам Іванович — пенсіонери. Їхній цегляний будинок за кілька метрів від озера. Кімнати здають відпочивальникам ще з радянських часів. Тоді сім’я із чотирьох осіб за ніч платила карбованець — по 25 копійок з кожного.

Нині за одне ліжко-місце треба викласти п’ятдесят гривень. “Туалет і літній душ у дворі, — розповідає про вигоди пані Люба. — На кухні можна готувати. Сезон починається наприкінці червня, а закінчується наприкінці серпня. Найбільше відпочивальників у вихідні. Зараз у мене половина місць зайнята. Сучасна молодь дедалі більше шукає комфорту — у наш курник не хочуть іти”.

Через тин від “курника” пані Люби височіє двоповерховий дерев’яний котедж. У дворі акуратно підстрижені газони, альтанки, дитячий майданчик. Власник будинку – рівнянин Сергій – на початку сезону приїхав сюди, аби налаштувати роботу. Найняв двох місцевих на роботу: кухарку та прибиральницю. Двокімнатний номер коштує тут 650 гривень.

“На компанію із чотирьох осіб це недорого, – пояснює чоловік. – У мене все на вищому рівні — чистенько, акуратно, по-сучасному. Сюди я вклав чверть мільйона доларів. Аби “відбити” гроші, треба чекати сім років. Не розумію тих людей, які у Світязі зводять помпезні цегляні будівлі. Саме будівництво — страшні мільйони. Сезон триває лише два місяці, а решта десять треба утримувати таку “гангару”.

Продегустувати місцеву кухню можна у забігайлівках. Виглядають вони примітивно — літні майданчики під парасольками — але готують тут смачно. Фірмова страва — запечений під сметаною вугор. Сто грамів делікатесу коштує півсотні гривень. Традиційні салати, овочеві, м’ясні — недорогі: від 3 до 20 гривень. М’ясні страви — від 15. На базарі прилавки гнуться від риби: копченої, соленої, в’яленої. Найдорожчий копчений вугор — 150-300 гривень, залежно від розміру. Варені раки до пива продають від гривні до п’яти за штуку.

«Пляж нікудишній, туалетів немає. Краще би продали комусь»

Місцева жителька пані Ольга продає домашні пампухи на пляжі. За один борошняний смаколик править п’ять гривень. За дві години у великій корзині на дні залишилося кілька штук. В озері у сезон не купається.

“Тут можна плавати лише наприкінці травня — у середині червня, — нарікає. — У сезон, коли маса відпочивальників, заходити в озеро боюся. Ви подивіться — навколо жодного туалету. Неважко здогадатися, куди справляють потреби усі ці люди. Бізнесмени думають лише про свої кишені — будують магазини, бари. А от поставити кілька біотуалетів ніхто не здогадався”.

Подружжя Мельників у вихідний приїхали на Світязь із Володимира-Волинського. “Вода тут чудова, — каже пані Марія. — З лікувальної глини, якої тут біля берега вистачає, роблю маски на тіло. Після цього шкіра, як у немовляти. Звісно, пляж тут нікудишній: кругом чагарники, сміття багато, туалетів немає. Краще б продали його комусь”.

Свідком нашої розмови була місцева жителька пані Наталя. “Ще не вистачало, щоб тут усе продали! – схвильовано вигукнула жінка. — Краще нехай буде так, як є. Уже мали клопіт, коли перекрили для людей прохід через турбазу для СБУ. А це єдина дорога до церкви. Ледве обстояли той прохід. Селяни самотужки прибирають озеро: після зими корчували очерет, який прибило льодом до берега, увесь непотріб виловлює­мо з води”.

Власниця придорожнього кафе пані Леся уже звикла до того, що туалет у її дворі... громадський. “А що залишається робити?! — розводить руками жінка. — На пляжі — жодної вбиральні. Про людей ніхто не думає. Треба у селі дорогу зробити, стоянку для машин, аби на трасі не стоя­ли. Недавно тут дитину машина збила. Усі ходять по трасі, бо тротуарів немає, завалені камінням”.

Подружжя Лесюків — Іван та Оксана — приїхали зі сусіднього Шацька. На мангалі шкварчать апетитні курячі крильця. На покривалі пляшка вина, овочі. “Роботи тут непочатий край, – ділиться Іван. – Пляж треба облагородити, поставити лежаки для відпочивальників. Нехай це буде коштувати, але я готовий платити за комфортне дозвілля. Попри все, водойма тут чудова, природа — супер. Якби сюди ще й доброго господаря”...

Молодий чоловік Степан живе у столиці. Неподалік Світязя мешкають його батьки. “Останній раз був тут три роки тому, — розповідає. — Нині випала нагода відпочити з друзями на озері. За останні роки тут абсолютно нічого не змінилося. Інфраструктура слабенька. У відпустку поїду відпочивати в інше місце, найімовірніше, за кордон. Навіть на Азовському морі краще, ніж тут”.

Розваги «страшні», але безпечні

Трохи кращий пляж на території місцевої турбази. Усе тут нагадує радянські часи — однотипні будівлі, асфальтовані стежки. Місцевий “аквапарк” викликає жалість та ностальгію за дитинством. На таких катамаранах, пригадую, плавала із батьками років з 25 тому. 

Попри це, попит на плавзасоби серед відпочивальників неабиякий. Година оренди двомісного катамарана коштує 20 гривень, тримісного — 40. Помахати веслами годину на човнику — 20 гривень.

“Уже три роки ціни на водні розваги не змінюються, — розповідає працівник турбази пан Михайло. – Усі плавзасоби щороку перед сезоном проходять техогляд. Зовні вони малопривабливі — фарбовані-перефарбовані, але безпечні”. Приватники пропонують напрокат більш вишукану розвагу — катання на яхті. За годину такого задоволення слід викласти від 250 гривень.

Нещасних випадків на катамаранах чи човнах на Світязі не пригадують. Більше люди тонуть від власної дурості чи необережності. У відділенні водолазно-рятувальних робіт аварійно-рятувального загону, що дислокується на березі озера, поки все спокійно. З початку сезону ще не доводилося шукати під водою потопельників.

«Нещодавно врятували одного чоловіка, — розповідає рятувальник Олександр. — Відплив за кількасот метрів від берега, а назад не мав сили гребти. Добре, що люди помітили на березі його капці і відразу кинулися до нас. На березі бідака довго ще не міг слова сказати, трясло його».

Село без каналізації

У селі Світязі жителі не бідують. У сезон часу не гають — приймають відпочивальників. Та й дари лісу — гриби, ягоди – неабияк допомагають поповнити сімейний бюджет.

— Наші люди мають можливість заробити гроші, — розповідає сільський голова Світязя Микола Цвид. — За два літні місяці мають хороші доходи. Дехто може півсотні відпочивальників у себе розмістити. На жаль, у селі досі немає каналізації. Чималі кошти вже витратили на проект.

— Місцевий бюджет, мабуть, тріщить по швах від грошей, які залишають у селі відпочивальники?

— Та ви що! Наприкінці сезону разом із податковою ми обходимо двори людей, які приймали гостей. Просимо задекларувати доходи і оплатити податки. Зі збору селу дістається 25 відсотків від загальної суми. Торік отримали аж (!) трохи більше, як три тисячі гривень. Згідно із законом, люди мали б віддавати 15 відсотків від отриманих прибутків. Та це наразі нереально — ніхто не поспішає віддавати зароб­лені на відпочивальниках гроші. У селі здають в оренду близько двох сотень дач, ліжко-місць у хатах навіть не рахуємо...

— На пляжах немає туалетів, контейнерів для сміття, дорога недобудована, жодної стоянки для автівок...

— Благоустрій пляжу — компетенція Шацького національного природного парку. Уже невдовзі на березі будуть контейнери для роздільного сміття. Дороги і стоянка — це великі кошти, яких катастрофічно бракує. Зараз будується об’їзна дорога навколо Шацька. Це розвантажить райцентр від кілометрових заторів у вихідні.

Неабияку загрозу для місцевої екології становлять баклани. Ці великі птахи, схожі на гусей, занесені до Червоної книги. Як розповіла старший науковий співробітник Ша­цького націо­нального природного парку Наталія Хомік, баклани з’явилися на острові посеред Світязя з десяток років тому. З кількох штук за кілька років їх розплодилося понад тисячу.

“Баклани їдять багато риби, — розповідає науковець. — Їхні фекалії, коли потрапляють на листя, спалюють його. Через це багато дерев на острові повсихало. Нау­кові організації мають дослідити популяцію бакланів. Наразі ми не маємо права з ними нічого робити. Якщо так і далі буде, острів пропаде. Колись там відпочивали космонавти з усього Союзу”.