3 листопада у Києві розпочинається Міжнародний фестиваль сучасної драматургії «Тиждень актуальної п’єси». У столичних театрах відбуватимуться публічні читання українських п’єс, відібраних за результатами попереднього конкурсу, а також закордонних. Завдання фестивалю – повернути фігуру драматурга в український театр, зазначають організатори. Тим не менш, це не єдина проблема молодих авторів. За словами режисерів, часом вони просто не мають що сказати глядачеві.

«Тиждень актуальної п’єси» вже третій рік поспіль влаштовує на українських сценах публічні читання нової драматургії. Це – спроба модернізувати український театр. Адже, за словами засновниці фестивалю Марисі Нікітюк, його модель на сьогодні є застарілою.

«Вона сформувалася ще за радянських часів, і так історично склалося, що звідти випав драматург. Таким чином виходить, що театрам набагато простіше і менш ризиковано брати класичну драматургію, працювати з класичним твором – без гонорарів автору. Виходить, що драматургам або людям, які потенційно могли би писати до театрів, така ідея просто не приходить в голову. Театр для них не є полем реалізації», – вважає вона.

У різні часи ролі автора, режисера і актора у театрі мали різне значення, пояснює Марися Нікітюк. У двадцятому столітті важливою була саме режисерська робота, власне постановка вистави. Однак тепер виникла потреба у нових текстах, у драматургічному тренді. І щоб зацікавити глядача, потрібно спілкуватися із ним сучасною мовою, а вистави мають стати відображенням важливих проблем суспільства.

Можна створити умови, а сказати буде нічого – Троїцький

Цього року читатимуть двадцять українських п’єс. Серед них – «Центр» Романа Горбика, п’єса «Свині» Марисі Нікітюк та «Вдома в Україні» Катерини Пенькової, яку вже ставили у Центрі театрального мистецтва імені Леся Курбаса.

На фестивалі також проходитиме освітня програма для людей, пов’язаних із театром. Один із лекторів, режисер Владислав Троїцькийвважає, що молоді драматурги мають навчитися чути світ та більше працювати усередині театру. На його думку, в Україні немає майданчиків, репертуар яких могла б формувати сучасна п’єса. Але це – не єдина складність.

«Все залежить від активної позиції. Коли ти щось робиш, може бути тисяча причин, чому це неможливо, і тільки одна причина, чому ти це робиш – тому що тобі це дуже потрібно. Але може виникнути така проблема, що майданчики з’являться, а сказати буде нічого. Адже сказати – означає не просто самовиразитися, а поставити якісь питання – прості, страшні. Це те, чим, власне, й має займатися театр», – зазначає режисер.

Нова українська драматургія цікавить інші країни

Попри те, що «Тиждень актуальної п’єси» є досить цікавим проектом, відібрані твори майже не потрапляють на сцену. Наприклад, торік із фестивальних п’єс поставили лише одну, розповідає художній керівник Молодого театру Андрій Білоус. Утім, він наголошує, що нове в українських театрах усе ж з’являється, хоч і повільно:

«Так, зараз така тенденція є. У цьому сезоні у Молодому театрі ми запланували три п’єси сучасних авторів: українського, російського і білоруського», – каже він.

Нова українська драматургія цікава й іншим країнам, що мають давні театральні традиції. Наприклад, на «Тижні актуальної п’єси» британські та українські режисери поставлять твори українських та грузинських авторів. Це – проект британського театру «Роял Корт», і надалі ці п’єси презентують у Лондоні.

Фестиваль у  Києві триватиме з 3 до 11 листопада 2012 року.