Аспірантів і докторантів вітчизняних вузів лихоманить: процедура захисту наукових робіт в Україні й так далека від міжнародних стандартів, а тут ще Міносвіти черговий раз вирішило підкинути здобувачам наукових ступенів сюрприз. Через який багато вчених просто можуть не отримати ступінь, незважаючи на готовність їхніх робіт.
Ідеться про наказ МОН, що змінює порядок публікації результатів дисертацій: для отримання ступеня доктора необхідно 20 публікацій у наукових фахових виданнях України та інших країн, причому чотири з них мають вийти в іноземних виданнях або виданнях України, включених у міжнародну наукометричну базу.
Щоб захистити кандидатську роботу, публікацій має бути 5 і 1, відповідно. Нові правила набирають чинності з 1 січня, так що багатьом аспірантам і докторантам доведеться відкласти захисту своїх робіт. Не виключено, що на досить тривалий час: в авторитетному іноземному журналі розглядати можливість публікації можуть рік-півтора.
В ідеалі це нововведення має посприяти тому, щоб українські вчені нарешті припинили варитися у власному соку й інтегрувалися в світову науку. Що, в свою чергу, повинно вплинути і на якість публікацій, адже не секрет, що багато з них сьогодні робляться виключно для галочки.
За словами президента Києво-Могилянської академії Сергія Квіта, «у нас наукові журнали в більшості своїй, як колись сказав колишній заступник міністра освіти Максим Стріха, це «Мурзилки», які навіть колеги не читають».
На думку доцента кафедри філософії філософського факультету КНУ ім. Тараса Шевченка Володимира Приходька, потрібно не тільки прпинити гнатися за якістю публікацій, але й запрошувати іноземних вчених для участі в редагуванні українських журналів: «Щоб це були дійсно якісні статті, а не халтура, якою забиті видання, що пропонуються як профільні».
Однак вимога про наявність публікацій у закордонних виданнях стала каменем спотикання, що викликав найрізноманітніші оцінки в науковому середовищі.
Так, молоді вчені, що опублікували на сайті спеціалізованої мережі Ukrainian Scientists Worldwide («Українські науковці у світі») відкритий лист на адресу керівництва МОН, впевнені: нововведення тільки збільшує для молодого вченого кількість паперової роботи сумнівної якості та наукової цінності.
Експерти, опитані «Коментарями», вважають, що українські вчені повинні друкуватися в західних виданнях, однак підкреслюють, що такі публікації не повинні бути головною умовою для захисту кандидатської або докторської дисертації.
Сергій Квіт говорить, що кількість статей в іноземних журналах потрібно скоротити, але при цьому чітко вказати, що вони повинні з´явитися в авторитетних журналах. За його словами, надрукуватися в міжнародному виданні насправді не так складно. Але проблема в тому, що в наказі МОН не уточнено, які саме наукометричні бази (бази даних про наукові публікації з усіх галузей знань) маються на увазі.
Сьогодні їх у світі налічується не один десяток, хоча найвідомішими є Web of Knowledge і SCOPUS. Але з декількох тисяч українських наукових видань в ці бази потрапляє лише кілька. «У ті українські часописи, які індексуються, черга на публікацію може бути рік-півтора. У мене, наприклад, стаття виходила два роки. У хімії, фізики, медицини, біології, наскільки я знаю, з цим більш-менш нормально. А от в інших науках це досить велика проблема», — зазначив у розмові з «Коментарями» старший науковий співробітник Інституту кібернетики НАНУ Всеволод Бугаєнко.
Своєрідна лазівка все ж є. Оскільки визначення баз віддали на відкуп спецраді з захисту дисертацій, то не можна виключати, що в цей список увійде, наприклад, база Всеросійського інституту наукової і технічної інформації.
На думку Володимира Приходька, в Росії чи країнах СНД до якості наших статей не будуть мати великих претензій, тоді як публікація в західних виданнях може зажадати тривалих переговорів. «Все це може призвести до того, що ми будемо більше замкнуті на просторі СНД, а не Європи», — вважає Приходько. Президент Могилянки також не виключає, що мова піде про публікації в російських виданнях.
І вся затія з просуванням української науки у світ може закінчитися банальним наповненням бюджетів російських наукових видань. Експерти впевнені: для того щоб українську науку почали визнавати в світі, необхідно не встановлювати кількість публікацій в іноземних виданнях, а повністю реформувати систему захисту дисертацій в Україні. Сергій Квіт підкреслює, що захист дисертацій повинен регулюватися не державою, а самим ученим співтовариством. Але в Україні такий підхід поки що видається фантастичним, оскільки автоматично позбавить можливості отримати звання людей близьких до грошей, але далеких від наукової праці. А значить, принцип радянських часів «Ученим можеш ти не бути, але кандидатом бути зобов´язаний» так і не перетвориться на атавізм.
