У Городищі на Черкащині триває мистецький тиждень, присвячений 200–річчю з дня народження Семена Гулака–Артемовського, українського співака, актора, композитора та драматурга.
Він залишився в історії ще й автором першої української опери «Запорожець за Дунаєм», що прославила Україну. А його пісні «Спать мені не хочеться», «Ой на горі та й женці жнуть», «Стоїть явір над водою», яку Гулак–Артемовський присвятив своєму другу Тарасу Шевченку, стали народними.
У Городищі ж його шанують як талановитого земляка, який народився тут 16 лютого 1813 року, пише «Україна молода».
Церкву, де служили Гулаки–Артемовські, зруйнували
У Городищі досі є куток, який називається так само, як і колись, Гулаківкою.
Саме там стояла хата священика Степана Петровича Гулака–Артемовського та його дружини Варвари Арсентіївни. Вони побралися, коли Степанові виповнилося 25 років, а Варі було лише 15. У цій родині у любові народилося дев’ятеро дітей, в тому числі і майбутній всесвітньо відомий співак.
«Двоюрідний брат Тараса Шевченка Євдоким виховувався в сім’ї батьків Гулака–Артемовського», — каже «УМ» Олександр Щепак, директор Городищенського районного музею імені С.Гулака–Артемовського . Хоча, наголошує він, офіційно вважається, що Семен познайомився з Тарасом у 1838 році в Петербурзі. Але ж до рідних сіл Шевченка Моринців та Керелівки (тепер Шевченкове) від Городища рукою подати. Та й сестра Тараса Катерина вийшла заміж у городищенське село Зелену Діброву, і він туди не раз бігав малим. То ж не виключено, що дві родини були родичами.
«Ми ще зробили відкриття — вичитали, що в метричному записі про народження Семена його хрещеним батьком записаний Семен Андрійович Семиренко, засновник відомого в Україні роду. До речі, він був хрещеним усім дітям Гулаків–Артемовських», — каже директор музею.
Він додає, що прихильність до співу в Семена проявлялася з дитинства. За переказами старожилів, малий син місцевого священика співав усюди, де тільки міг. І завдяки цьому таланту на нього дивилися, як на незвичайну дитину. В ту пору в Городищі і малі, й дорослі любили відвідувати гуртки співу при цукровому заводі та при школі. До того ж у місті було налагоджено виробництво струнних інструментів, тож грати на них і співати сам Бог велів. Недарма у музеї дотепер збереглися бандура та мандоліна, виготовлені у ХІХ столітті місцевим майстром Микитою Косенком, та унікальний старовинний рояль французької фірми Pleyel.
«У радянські часи в жодній автобіографії Гулака–Артемовського не було й згадки про те, що він вийшов із родини священиків», — зауважує Олександр Щепак. І додає, що в Покровській церкві міста служив не лише батько Семена, а й його дід та прадід. На жаль, у радянські часи ту дерев’яну церкву зруйнували, а дошки розтягли на хліви (зараз на її місці збудовано капличку). Біля церкви було кладовище, де й покоїлися священики цієї родини. Доля тих могил досить трагічна. Після Другої світової війни кладовище зруйнували. Старожили пригадують, що разом із землею вивозили і кістки померлих. Коли одну з домовин відкрили, то побачили там священика у рясі і з хрестом на грудях, який умить перетворився на прах. Місцеві краєзнавці припускають, що, «можливо, то був дід чи батько Семена Гулака–Артемовського».
«Серцем і душею він любив Україну»
Як розповідає директор музею, у Городищі Семен провів своє дитинство. Але за родинною традицією, в 11 років його віддали до Київського духовного училища. «Семен володів рідкісним за широтою діапазону голосом і так любив співати, що його більше цікавили співи, ніж навчання в училищі. Саме незвичайний голос вплинув на те, що хлопця взяли до митрополичого хору при Софійському соборі», — наголошує пан Олександр.
Коли юнаку виповнилося 25 років, доля звела його із композитором Михайлом Глінкою, який формував у Санкт–Петербурзі придворну співочу капелу. Співочий талант Семена вразив його до глибини душі. Так Гулак–Артемовський опинився в столиці, і відомий композитор не лише навчав його вокалу, а й допомагав пробитися на сцену. Та й сам учень виявився не лише талановитим, а й працьовитим. Тож уже незабаром у театральному залі Юсупівського палацу відбувся перший концерт співака. Після цього виступу власник уральських заводів та фабрик Павло Демидов взявся фінансувати його навчання за кордоном. Так Семен потрапив до Парижа, а через два роки навчання дебютував у флорентійській опері.
Згодом він повертається в Росію і на два десятки років стає солістом російської імператорської опери, а пізніше — Великого театру в Москві. Кар’єра йде вгору. На одну з вистав прийшов і Тарас Шевченко та назвав Гулака–Артемовського «чудовим співаком». Загалом за роки перебування на сцені співак із Гулаківки виконав понад 50 оперних партій. А на початку шістдесятих років він створив за власним лібрето ще й першу українську національну оперу «Запорожець за Дунаєм». «І хоча Семен Степанович виїхав з Батьківщини у 25 років, але серцем і душею все своє життя любив Україну і присв’ячував свої твори українській тематиці. Ту ж оперу «Запорожець за Дунаєм» він написав езоповою мовою, бо інакше б цей твір не потрапив на сцену», — наголошує директор музею.
До речі, вперше цю оперу поставили на сцені Маріїнського театру в Петербурзі у квітні 1863 року, а виконавцем партії Карася став сам композитор. У схвальних відгуках рецензенти писали, що композитор «показав свій блискучий комедійний талант». Ця опера тріумфально йшла на багатьох сценах світу.
Українські сюжети присутні й у його вокально–хореографічному дивертисменті «Українське весілля» та водевілі «Ніч напередодні Івана Купала». У останньому автор співав написані ним пісні–романси: «Стоїть явір над водою», «Спать мені не хочеться», які досить швидко набули популярності серед широкого загалу шанувальників української пісні.
«У Городищі, на своїй малій батьківщині, Семен Гулак–Артемовський побував двічі. Перший раз приїздив у 1844 році, коли в Україні відбирав хористів, а другий раз заїхав у 1850 році, коли гастролював з італійською оперною групою», — розповідає Олександр Гордійович.
Цікаво, що, окрім музики, Семен Степанович захоплювався народною медициною та статистикою, був ще й талановитим художником–мініатюристом, уклав «Статистично–географічні таблиці міст Російської імперії» . Помер він 17 квітня 1873 року й похований на Ваганьковському цвинтарі в Москві.
Музей потребує ремонту
У Городищі на центральній площі встановлено пам’ятник співаку, у музеї — бронзовий бюст. Загалом тут зібрано більше 300 експонатів, серед яких і такі унікальні, як оригінал картини художника Георгія Терпиловського «Стоїть явір над водою», де за роялем зображені Шевченко та його друг Гулак–Артемовський.
Зберігаються й оригінали ескізів народного художника Данила Нарбута до костюмів козака та козачки і декорацій опери «Запорожець за Дунаєм», оригінальний лист брата Семена Петра, який служив на Кавказі і жертвував гроші для облаштування ікон у місцевій церкві, копії листів самого Артемовського та Шевченка.
«Музей знаходиться в орендованому приміщенні, яке колись належало суду, орендна плата за яке щомісяця сягає 900 гривень. Нині вирішується питання про переведення його у державну власність», — каже Олександр Щепак. Адже будівля потребує капітального ремонту, треба відвести воду з даху, перекласти одну зі стін, тоді музей міг би стати об’єктом історичної спадщини всього Городищенського району, де зібрано ще й чимало краєзнавчих експонатів.
РОДИЧІ
За словами пана Олександра, в Городищі були три гілки Гулаківського роду. Тут жили священики Гулаки–Артемовські, серед яких народився Семен, а ще міщани та дворяни Гулаки. Окрім співака та композитора Семена Гулака–Артемовського, з цього роду вийшов «батько української байки» Петро Петрович Гулак–Артемовський, рідний дядько Семена і ректор Харківського університету, Микола Гулак, один із засновників Кирило–Мефодіївського братства, в яке входив і Тарас Шевченко та члени якого виношували ідею українського національного відродження. За переказами, один із Гулаків був відомим у Франції танцюристом.
На жаль, наголошує директор музею, прямих нащадків Семена Гулака–Артемовського немає, бо він хоч і був одружений, мав трьох дітей, але вони померли у дитячому віці. Тож усі Гулаки — це нащадки, як правило, по лінії Петра Петровича Гулака–Артемовського і живуть вони не лише на Черкащині, а й у Франції, Києві, Львові, Одесі. А в Городищі є чимало нащадків старшого брата Семена — Павла. Він теж навчався у Києві, але коли раптово помер батько, він повернувся додому, аби допомагати матері ставити на ноги молодших дітей і був учителем церковно–приходської школи.
ШАНА
«Ім’я Гулака–Артемовського у нас носить не лише музей, а й Палац культури, школа мистецтв, міська школа №1 та площа в центрі міста», — зазначає заступник голови Городищенської райдержадміністрації Тетяна Горідько. І додає, що на 2013 рік припадає ще кілька важливих дат, пов’язаних з іменем городищенського самородка — у квітні буде 150–річчя першого виконання опери «Запорожець за Дунаєм» та 140–річчя від дня смерті Семена Степановича. У районі, зауважує пані Тетяна, ще в 2002 році започатковано районну премію імені С.С.Гулака–Артемовського, лауреатами якої вже стали 19 місцевих жителів. Відзнаки традиційно вручають під час обласного свята «Садок вишневий коло хати», в якому беруть участь художні колективи та офіційні делегації з країн Балтії, Росії, Польщі, Німеччини . «Садок вишневий коло хати» було започатковано в пам’ять про Семена Гулака–Артемовського (у музиці), Тараса Шевченка (в літературі) та родини Семиренків (у промисловості)», — додає Олександр Щепак. А весь нинішній рік земляки всесвітньо відомого співака оголосили роком Семена Гулака–Артемовського.
Свій внесок до 200–річчя співака зроблять і кращі солісти Національної опери України імені Шевченка та Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України ім. П.П.Вірського, які приїдуть цієї суботи на його батьківщину, в Городище. Водночас актори Черкаського обласного драмтеатру імені Тараса Шевченка, за словами в.о. художнього керівника Сергія Проскурні, представлять прем’єру вистави «Невідомий Артемовський».
Загалом заходи з відзначення 200–річного ювілею великого земляка у Городищі триватимуть весь рік, зокрема, 18 травня пройде обласне мистецьке свято «Садок вишневий коло хати», 28 вересня — міжнародний фестиваль «Золота осінь над Вільшанкою».
Земляки Гулака–Артемовського також порушили клопотання перед Верховною Радою та Кабміном щодо надання статусу міжнародного мистецькому святу «Садок вишневий коло хати», про виділення коштів у сумі 8 млн. грн. — для впорядкування та реконструкції пам’ятника і музею С.С. Гулака–Артемовського та районного Палацу культури. А ще тут створено робочу групу щодо продовження дослідження досі не відомих історичних фактів біографії Семена Степановича за періоди його проживання у Києві, Санкт–Петербурзі, Москві, часи навчання й роботи у Франції та Італії, аби поповнити експозиції Городищенського районного музею.
