Промоційне гасло “Львів відкритий для світу” уже стало символом реклами міста в усіх куточках планети. Це дало свої плоди, туристичний потік з кожним роком зростає. Цього року Львів очікує на понад мільйон туристів з України та світу. Для того, щоб до міста Лева приїжджало ще більше гостей, львівські мандрівники реалізовують промоційний проект. Наприкінці травня четверо львів’ян вирушають до країн Близького Сходу та Центральної Африки, куди привезуть український прапор та символи Львова. Мета акції — показати, що Львів не лише гостинно приймає гостей, а й відкриває себе у світі.
Мандрівників розділять на дві групи. Андрій Мочурад (фотограф, журналіст, координатор проекту “Вітер на Схід”) разом зі своїм колегою Павлом Лозинським вирушають у країни Близького Сходу, а Володимир Гринюк з Андрієм Даниловським — до Африки. Подорожуватимуть автостопом, пішки. Туристичні автобуси — не для них. Таким чином хочуть відчути усю автентику мандрів, щоб передати враження львів’янам.
29-річний Андрій Мочурад — мандрівник зі стажем. Для нього це хобі і стиль життя. Останнім часом хлопець побував у Норвегії, Данії, Угорщині, Чехії, Німеччині, Нідерландах, Швеції. Мандрує переважно автостопом, ночує у наметах, хостелах. Андрій вивчає за кордоном “нетуристичні” міста, бо вважає, що справжнє життя країни — це те, що за межами екскурсійних програм гідів, за порогом готелів.
Андрій Мочурад не може жити без подорожей. Каже, вони його надихають.
— Андрію, що цікавого хочете відкрити у країнах Близького Сходу?
— У рамках проекту відвідаю Туреччину, зокрема етнічний Курдистан, частину Іраку. Хотіли помандрувати також до Ірану, але туди складно зробити візу. Планували відвідати Сирію, але не вдасться через воєнні конфлікти.
Не їду туди як суто фотограф, а як журналіст-культуролог. Хочу побачити країни своїми очима, відкрити їх і для себе і для людей, які потім будуть слухати по радіо, читати на сайтах мої мандрівні розповіді.
У Туреччині не будемо заїжджати в Анкару та Анталію. Зосередимо увагу на сільській місцевості сходу Туреччини. Також відвідаємо гірські райони. У планах — інтерв’ю з місцевими жителями, за умови, якщо зможемо порозумітимуть англійською. Трохи вивчили арабську і німецьку мови, беремо з собою турецько-український словник.
Що українці знають про Туреччину? Більшість асоціюють її з відпочинком на пляжі, пиятикою до свинячого вереску, бо в готелі є система “Все включено”. На цьому вся Туреччина... Але справжня Туреччина відкривається для туриста тоді, коли від’їдеш від готелю принаймні на 20 кілометрів.
— Чи прораховували можливі небезпеки під час мандрівки?
— У мене та напарника є серйозний досвід подорожування різними країнами. Нещодавно повернувся з Данії, де мандрував автостопом. Неодноразово мав екстремальні мандрівки по українських горах.
Погоджуюся, шлях країнами Близького Сходу передбачити неможливо. Подорожуватимемо автостопом. На нічліг будемо проситися до місцевих жителів – не хочемо жити в готелях. Якщо не дозволять — доведеться спати в наметі. Це нормальна річ! Беремо з собою спорядження для нічлігу. Для нас найбільшою проблемою буде спекотна погода в Туреччині.
Не беру з собою харчів, а лише туристичне спорядження, техніку (ноутбук, телефон, фотоапарат). Щодо грошей, не можу сказати, бо це не Європа, де можна наперед прорахувати кожну копійку.
— Звідки у вас любов до мандрів? Пам’ятаєте першу подорож за кордон?
— У п’ятирічному віці поїхав з батьками у Польщу та Росію. Коли об’їздив усю Україну, захотілося пізнати інші країни, відкрити для себе щось нове, цікаве. Найбільше полюбив безлюдні регіони України, там, де є природа.
У Данії мене підвозив автостопом хлопець, який, як згодом виявилося, має українське коріння (гуцул). Його звали Алі, жив у Франції, працював у Данії. У машині Алі без акценту заспівав пісню “Ти ж мене підманула”. Одного разу підвіз хлопець з Камеруну, який грає у футбольній збірній Данії. Подорожі надихають рухатися далі. Вони допомагають самоудосконалюватися!
Марія Доротич, wz.lviv.ua
