Народний депутат Микола Томенко повідомив, що звертатиметься до Генерального прокурора України та в.о. Прем’єр-міністра України з вимогою розібратися у ситуації, коли освітяни змушені купувати офіційну газету Міносвіти, яка, за логікою речей, мусить бути відкритою і доступною для будь-якого вчителя чи викладача.
Так, у серпні 2013 року був виданий Наказ МОН № 1081, яким щотижневій газеті «Освіта України» надавався статус офіційного друкованого видання Міністерства освіти і науки України.
Зроблено це було з метою «удосконалення організації роботи щодо реалізації принципу відкритості та гласності, забезпечення потреб навчальних закладів усіх типів, рівнів акредитації та форм власності, інформації про присудження наукових ступенів та вчених звань, а також актуальних новин, аналітичних матеріалів тощо».
Проте на сьогодні дане офіційне друковане видання для вчителів, викладачів та інших освітян стало майже недоступним. По-перше, тижневик «Освіта України» не продається у газетних кіосках. По-друге, це видання досі не має власної електронної версії в Інтернеті.
Виявляється, «Освіту України» можна знайти в електронній бібліотеці друкованої періодики Presspoint.ua. Проте, у вільному доступі – лише перші 3 шпальти цього видання. А (мовою оригіналу) «Страницы 4-16 закрыты для чтения. Для получения полного доступа к данному номеру, Вам необходимо его оплатить».
Так, передплата коштує: на місяць – 51,84 грн, три місяці – 155,52 грн, шість місяців – 311,04 грн. Тобто, рік передплати офіційного друкованого видання МОН обійдеться освітянам на рівні гламурного глянцю – 622 грн!
Зауважимо, що за даними статистики в Україні нараховується близько 20 тисяч загальноосвітніх шкіл, 803 вищих навчальних заклади і понад 16 тисяч дошкільних установ.
Отже, межа заробітчанства і цинізму в Міносвіти, очолюваним Дмитром Табачником, сягнула небаченої раніше міри. Адже освітяни зі своїми мізерними зарплатами, щоб дізнатися інформацію про основні тенденції освітнього і виховного процесу в країні та за кордоном, про нормативні документи чи новини в галузі освіти і науки, змушені передплачувати офіційне друковане видання Міністерства, яке в наш час комп’ютеризації та інформатизації суспільства навіть не спромоглося створити електронну версію цієї газети.
