«Найважче на вихідні. На Майдан звідусіль приїжджають люди. Здебільшого поводяться так, як треба — несуть квіти, ходять на Хресну Дорогу по місцях, де проходили найгарячіші події. Але є купа вар’ятів. Минулого тижня підійшло до нас декілька чоловіків. Один попросив каску, щоб сфотографуватися. Іншому сподобався мій бронежилет iз подряпинами, захотів його купити. Торгувався. Пропонував від трьох до п’яти тисяч. То я його відразу відправив додому. Щоб, бува, за нерозуміння ситуації на Майдані не побили. Буває й таке, що люди риються в барикадах, шукають патрони, осколки гранат, сажу в банку збирають. Кажуть, що на сувеніри. Виходить, що ми тепер Майдан не тільки від п’яних і неадекватів охороняємо, а й від туристів, які хочуть усе порозтягувати на сувеніри», — розповідає «Україні молодій» про свою місію активіст Володя.
За час революції всі так звикли до барикад, розмальованих касок і гільз на дорозі, що жодному активісту на думку не спало майданівські речі збирати в одне місце, щоб було на пам’ять для себе і наступних поколінь. Тепер уся надія на працівників музеїв, які з перших днів долучилися до протестів. Спочатку вони, як і тисячі інших, ходили по неділях на віче, приносили чай у пляшках, роздавали бутерброди, а за потреби бралися за бруківку, щоб відігнати силовиків із площі. Але під час перемир’я науковці згадують про свою сродну працю і беруться до музейної роботи.
В Українському домі музейникам виділили кімнату, куди вони зносять експонати для майбутнього музею Майдану. Цим займаються кияни Микола Скиба, Ігор Пошивайло і львів’янин Андрій Котлярчук. З ранку до ночі працівники музеїв і бажаючі допомогти ходять від барикади до барикади і визбирують серед непотребу цікаві речі — смолоскип, яким підпалювали барикади, щити з різними написами і малюнками, гільзи, зброю, саморобний захисний одяг, бронежилети з глянцевих журналів, бушлати, зрізи з дерев, куди потрапляла куля, бочки, біля яких грілися активісти, розписані гаслами намети. Музейники кажуть, що експонатів вистачає, а от волонтери стали б у нагоді. Бо троє чоловіків не зможуть упоратися з обсягом роботи — одночасно вишукувати серед сміття символи Майдану, описувати їх, звозити в надійне місце та ще й спілкуватися з людьми.
«Одним із перших експонатів музею став дорожній знак із категорії заборонних. Колись означав обмеження швидкості до 40 км/год. Тепер обмежує градус напоїв. На Майдані «сухий закон» — і це закон. Під час протистояння з силовиками подібні знаки нерідко використовували активісти для захисту від травматичної зброї. Від вогнепальної подібний щит, на жаль, не рятує...» — зазначають волонтери.
Загалом Майдан за останні місяці перетворився на музей просто неба. Науковці хотіли б, щоб після закінчення протестів експонатом музею Майдану став артефакт самоорганізації — гостинний вінницький курінь, в якому подоляни облаштувалися ґрунтовно і зі смаком. Також музейники планують зберегти на вулиці Інститутській частину барикади. «Ми вже придивилися, яку саме. Вибрали шматок, який не заважатиме водіям і пішоходам», — каже активіст Євромайдану, науковець історико–культурного заповідника «Тустань» Андрій Котлярчук.
Він розповів «УМ», що, коли ідея з музеєм тільки виникла, зі збиранням історії дуже щастило, за день могли назбирати нічийних речей два або й три буси. Але щодня стає все важче. Учасники подій та спостерігачі масово роз’їжджаються. Відповідно, речі, з якими йшли в бій і прожили на Майдані всі ці дні, залишають де попало або забирають із собою на малу батьківщину. «Ми не тільки вишукуємо майданівські речі, а й збираємо свідчення очевидців, записуємо відео, друкуємо фотографії, складаємо в ящики листівки і газети. А їх, повірте, за три місяці надрукували гори і всі роздали людям», — показує на зібрані речі Андрій.
За його словами, музейники на даний час працюють майже як слідчі, бо і тих, і інших цікавлять прострілені наскрізь бронежилети, куртки і щити, пробиті кулями металеві ліхтарі, сліди від боїв на деревах на Інститутській. «Ми спілкуємося зі Слідчим комітетом Майдану, а також Генпрокуратурою. Коли вони завершать працювати з речовими доказами, ці речі перейдуть до нас. Ця подія важлива у світовому контексті. Всі предмети є часткою історії. Наш обов’язок — зберегти їх», — ділиться Андрій.
Працівники музеїв шкодують, що майже всі експонати вони знаходять самі і не знають історії, пов’язаної з ними. Адже сьогодні металева каска з тризубом, погнута від ударів кийками, вже нічийна, а ще вчора вона комусь врятувала життя і хтось із бійців цілував її перед сном, як найдорожчу річ у житті. Заступник директора музею Гончара Ігор Пошивайло захоплюється дерев’яним щитом із написом: «Мамо, я за тебе помру». Науковцеві вдалося роздобути контакти власника, але він, на жаль, не бере слухавку.
Під яким дахом знайде свій прихисток стільки пам’яті, музейники не можуть відповісти. Поки що вони звозять автомобілями експонати майбутнього музею Майдану в надійні місця у Києві і за межами міста. Мріють, щоб і обгорілі БТР із вантажівками, які слугували барикадами, теж були серед предметів історії. Єдина майданівська катапульта, яка стоїть на вулиці Грушевського, знайшла собі нового господаря з дахом. Як тільки закінчилися бої, працівники Національного художнього музею першими заявили, що вона їхня. І мають на це абсолютне право. Як відомо, музей iз січня був закритий, біля нього стояв «Беркут», а активісти Майдану з допомогою катапульти по інший бік барикади відстоювали своє право на свободу. До речі, Національний художній музей 15 березня вперше після всіх подій відкриє двері для відвідувачів.
А ТИМ ЧАСОМ...
Поки музей Майдану без прописки, зібрані речі «гуляють» по інших установах і беруть участь у виставках, присвячених Майдану.
До 31 березня експонати, вихоплені зі свого історичного контексту та протестного середовища, можна побачити у Музеї Івана Гончара, де відкрито виставку «Світе тихий, краю милий, моя Україно!».
