Унікальність України полягає в тому, що це країна фронтиру. Жодної іншої країни в світі немає, яка живе затиснутою між цивілізацій: європейська, російська, ісламська, якщо хочеш, навіть китайська, яка через цю частину комунікує, ну, через Україну, і, в цьому сенсі, ми є фронтир. Закон фронтиру – самодостатність і самозахист. Якщо ти не можеш жити за цим законом, то тебе просто рвуть на шматки. Тобто ситуація фронтиту зумовлює певну унікальність ідентичності. Що це за унікальність? Люди, які живуть на фронтирі, мають не триматись за територію, за державу, за націю, якщо тримаються, їм триндець.
Треба визнати, що Україна – це країна, як пише Валерій Пекар, дороги, країна шляху. Не менше: країна шляху! Вона виникала на «шляху з варяг у греки», вона існувала як Балто-Чорноморська вісь, як зв'язок варягів і греків, вона продовжувала своє існування як буфер між Росією і Європою, з великим рахунком вона і залишається ідентичністю без кордонів, мережею, яка є скоріше шляхом, транзитом, аніж якоюсь територією.
Коли ми кожен раз наполягали на спробах окреслити цю територію і, відповідно, створити еліту, яка би була прикріплена до цієї території, її одразу ж знищували. Єдина можливість вижити в цій транзитній ситуації – це стати елітою транзиту і формулювати ідеї цього транзиту. Найкраще сьогодні, що є – мережа, мережеві уявлення. На цьому можна будувати ідентичність. На державі не можна, на території не можна, на нації не можна. Це все порожні речі. З ними нема майбутнього, от будувати мережу і на цій мережі будувати конструктивістського типу ідейний концепт – оце те, що ми можемо робити доволі успішно.
Відповідно з цієї позиції створення Балто-Чорноморських мереж, зв'язків відповідних громад, не держав – громад, що може призвести до розколу Росії, до розколу Європи. І от на це не треба зважати. У нас є власне бачення світу і власні інтереси. Перспективи України – це розкол Росії і розкол Європи.
Перш за все, ми робимо процес фрагментації. Не те, щоб ми самі його робили, ми робимо його вимушено, але ми робимо. У політичному плані Україна буде фрагментована, так чи інакше, бажаємо ми цього, не бажаємо, будемо ми це визнавати в Конституції, не будемо визнавати в Конституції.
Україна як імперія неможлива за своєю суттю: вона не є територією кордонів, вона є територією руху, вона фронтирна.
Усвідомлення цього є, просто воно на підсвідомості, це колективне несвідоме. Його нема в колективному свідомому. Тобто, це не є чиєюсь політикою. Тому, реальність просто знищить усі політичні сили, які будуть наполягати на чомусь іншому.
Націоналісти – це буде анклав. Анклав зі своїми уявленнями, які точно так само будуть і в інших територій. Інакше кажучи, український націоналізм мав шанс стати політичним, загальнодержавним – тепер буде локалізованим. Що таке локальний націоналізм? Локальний націоналізм – це етнічний націоналізм на окремій, дуже невеликій території: Західна Україна, навіть не вся Західна Україна, а Галичина і трошки інших територій. Він стане локальним і етнічним. І коли він стане локальним і етнічним, він дуже швидко здується, бо він нічим не відрізнятиметься від інших локалізацій. Сила українського націоналізму була в тому, якби він став політичним націоналізмом, якби він прийняв російську мову, російську культуру, якби він випрацював систему мотивацій, якби він не на мові базувався і культурі, а на системі мотивацій, от тоді б він переміг. У нього був цей шанс, він цим шансом не скористався. Тепер його перспектива локалізація й етнізація. Все!
Націоналізм був агресивний, поки в нього була можливість бути присутнім у Києві і володіти армією. Чим це все закінчилося? Він втратив армію і втратив Київ. І в той момент, коли західняки перестали хотіти воювати на Донбасі – все, на політичному націоналізмі можна поставити крапку. Його як геополітичної реальності більше нема. Тому що локалізація, етнізація – це вже не геополітичні претензії. Був шанс – ним не скористалися.
Це станеться дуже швидко, впродовж наступних років.
Ну, є люди, які скажуть: «Та що ж ти таке говориш... [Є] велика українська нація – а ти кажеш, що з нею таке буде...» Да, таке буде! Тому що окрім міфологічного уявлення про свою велич ця нація не змогла нічого більше зробити.
Фрагментація України станеться впродовж наступних трьох років. Перетворення українського націоналізму на етнічний локалізований варіант буде відбуватися разом із процесами фрагментації впродовж наступних 10-15 років. Повністю зміна світу – впродовж наступних 20-30. Ну, такі-от хронологічні рамки.
Яка може бути теорія цього процесу?
СМД-методологія нейтральна до цілей, тобто вона каже, що ми допоможемо вам організувати діяльність щодо будь-яких цілей, а які ви цілі кладете – немає значення, має значення на скільки методологічно ви їх досягаєте. Ви хочете знищити людство? Ось, методологія. Ви хочете зробити людство щасливим? Скажіть, що таке щастя – і ось вам методологія. Тобто вона нейтральна до мотивацій, тому вона не змогла стати цивілізаційним проектом, і не могла в жодному разі стати.
За моїми підрахунками у сучасних умовах створити нову філософську школу – менше мільйона доларів за 3 роки, і вже за 3 роки тут буде нова філософська школа, це що, багато? У нас для цього все є, люди є, ідеї є, нема тільки бажання еліти – їй це не потрібно, вона не знає, як цим скористатися, мало того вона чітко знає, що коли це буде створено, їй в цьому місця нема.
Громадянам України мені [майже] нема чого бажати, тому що їх чекають дуже важкі часи, можна побажати тільки одне – бути достойними тій гідності, вибору, який робиться в ці важкі часи, спробувати гідно пережити ці важкі часи. А от студентам у мене є чітке побажання: не боятися змін, радикальних змін, намагатися осмислити, у чому суть цих змін і, осмисливши, наполягати на своєму інноваційному та радикальному баченні. Чим більш інновацій ніше і радикальніше, тим краще, тому, що ми підійшли до таких часів, що тільки інноваційно-радикальні речі покращуватимуть нашу ситуацію. Усілякі зволікання погіршують ситуацію. От, поки не почалась революція і війна, зволікати можна було довго, але коли починається революція і війна, то тільки інноваційно-радикальні виходи з ситуації дають можливість змінити світ. Тільки так! Все інше – це зволікання, яке призведе до ще більших втрат, до набагато більших втрат.
Що таке, ну, на приклад, інноваційно-радикальний вихід? Це коли ти швидко робиш оновлення в якійсь ситуації. Якщо ти зволікаєш, то у тебе буде, наприклад, Тридцятилітня війна. Тридцятилітня війна в перспективі знищує набагато більше людей, ніж швидкі радикальні дії. Швидкі радикальні дії – це мінімум втрат, мінімум руйнувань. Якщо не робити інноваційно-радикальних дій, то це війна на десятки років, шалені втрати, неймовірні руйнування і тоді – руїна на довгі роки потому.
В новому світі місце для нових українців, умовно кажучи, конструктивних українців, які є носіями складної ідентичності – є. Для українців як етнічної групи нема. Треба змінити самих українців, тоді є місце.
