В грудні минулого року група секретарів Національної спілки журналістів України та керівників окремих регіональних осередків Спілки виступила з відкритим листом до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України із застереженнями щодо викликів інформаційній безпеці, порушенням конституційних прав громадян,відсутності чесного діалогу між владою та суспільством під час процедури обговорення та прийняття Закону «Про суспільне телебачення та радіомовлення України».

На жаль, під тиском заангажованого вузького кола, так званої, «медіа спільноти» та сумнівного компромісу політичних сил у Верховній Раді важливий документ ухвалили, Президент його підписав і Закон вступив у силу.

Які ж загрози приховані у цьому довгоочікуваному і так поспішно прийнятому Законі:

— в умовах відкритої зовнішньої агресії з боку Росії, одним з визначальним компонентом якої є брудна інформаційна війна, проводити такі експерименти національного масштабу в інформаційній сфері як запровадження суспільного мовлення – це свідомо послаблювати інформаційний суверенітет як складову національної безпеки;

— запровадження суспільного мовлення без створення спочатку бодай однієї інституції в державі, що цілеспрямовано протистояла би агресору в умовах війни – це необачний крок, гра, по-суті, на боці ворога. Після втілення ідеї суспільного мовлення в життя та остаточного знищення іномовлення Національної радіокомпанії України – єдиної державної установи , що працювала в міжнародному інформаційному просторі – невідомо на базі чого країна збирається формувати свою інформаційну політику в світі. Державна телерадіокомпанія «УТР», яку розглядають як варіант майбутнього іномовлення, це не пропагандистська школа, а класична модель національно-етнічного мовлення. Звичайно, що розумніше спочатку створити іномовлення як конвергентну мультимедійну платформу на базі Національної радіокомпанії України, використовуючи наявний в державі ресурс та інтелектуальний потенціал, а потім займатися становлення суспільного мовлення;

— за правильними фразами просування до європейського дому через впровадження суспільного мовлення творці нового медіа простору фактично знищили систему державного інформаційного забезпечення в особливий період, в умовах воєнного стану. Це не європейський вибір – це шкідництво. Про які демократичні цінності та імперативи верховенства прав людини можна говорити, якщо в країні відсутня система оповіщення в особливий період через національне телебачення та радіомовлення;

— переслідуючи корисливі мотиви захоплення усього державного інформаційного ресурсу, ідеологи суспільного мовлення вибудували для себе вигідну модель управління та господарювання у формі однієї юридичної особи. Це передбачає збирання до реставрованого колгоспу усіх державних національних та регіональних мовників, що абсолютно не відповідає європейським традиціям. Це найгірша копія Держтелерадіо УРСР доперебудовних часів. Після ухвалення відповідного Закону припинила своє існування як соціальний інститут Національна радіокомпанія України – безперечно, найпотужніший та найавторитетніший мовник в історії незалежної української держави. Крім того, саме на радіомовлення покладаються специфічні завдання в умовах особливого періоду, надзвичайного стану. В ухваленій редакції Закону «Про суспільне телебачення та радіомовлення України» свідомо знищене не лише Українське радіо, що трансформується у звичайну дирекцію, але із системи національної безпеки вилучається важливий підрозділ, яким була НРКУ;

— під вивіскою суспільного мовлення як гаранта реалізації прав громадян на отримання універсальної інформації з урахуванням регіональних, релігійних, національно-етнічних особливостей вибудувана жорстка, централізована модель управління, що ліквідовує самобутніх регіональних мовників як самостійну, самодостатню інституцію та ставить під сумнів саму ідею громадського мовлення. Український досвід побудови суспільного мовлення, всупереч європейським традиціям децентралізації влади, урахування історичної специфіки областей перевертає все догори ногами та повертає нас до залізобетонної радянщини. Зрозуміло, що така псевдопрогресивна практика організації телерадіомовлення не слугуватиме фактором морально-психологічної стабільності розвитку регіонів;

— сьогоднішня риторика людей, що опинилися біля проекту суспільного мовлення, демонструє їхню віддаленість від самої ідеї цього суспільного явища. Порожні фрази про цінності та платформи, плутанина в розумінні пропаганди та формуванні стійких поглядів, переконань, художньо-естетичних смаків. піонерські клятви про свободу слова та нові стандарти журналістської діяльності демонструють, на жаль, аматорський рівень команди, яку допустили до реалізації національної програми трансформації медіа простору. Ніхто не дає відповіді на головне питання – в чому місія суспільного мовника на шляху формування особистості європейського зразка, нової політичної нації в складних цивілізаційних змагання, яка його роль як оберега духовної спадщини, національно-культурної ідентичності. Якщо у творців суспільного мовлення зрозумілою домінантою виступає лише акціонерне товариство з майном , ресурсами та землею – тоді це не соціальний, а комерційний проект відповідної політичної сили за народні гроші. Якщо майбутнім акціонерам «під ніж» потрапило Українське радіо з його 90-літньою історією, яке за базовими характеристиками уже давно стало громадським мовником, значить на кін поставлені високі ставки;

— викликає занепокоєння та подив той факт, що до творення суспільного мовлення причетні колишні агітатори та пропагандисти кривавого режиму Януковича. Коли Москва розгортала масовану інформаційну агресію проти України, ці люди синхронно знищували іномовлення, руйнували Броварський радіопередавальний центр, розривали Україну через мову, релігію, традиції, системно просували ідеї «руського мира». Замість того, аби відповідати перед Законом за причетність до антидержавної діяльності, перевертні в європейських шатах презентують на всю країну в присутності перших осіб держави та закордонних гостей суспільне мовлення як взірець демократичності та цивілізованості. Цинічно продумана та нахабно з викликом виконана операція «п’ятої колони».

Віктор НАБРУСКО, секретар Національної спілки журналістів України