Львівський національний університет імені Івана Франка – один із найдавніших вищих навчальних закладів Європи та України – вже четверте століття підтримує репутацію закладу освіти європейського зразка. Не зважаючи на зміну політичного статусу Галичини та історичних епох, університет завжди був осередком розвитку науки та культури. Навчальний заклад пережив епоху феодальної Польщі, Австро-Угорської монархії й буржуазної Польщі, але труднощі та зміни лише зміцнювали освітню традицію університету.
Свою історію навчальний заклад розпочав у далекому 1661 році як єзуїтська академія, створена указом Яна ІІ Казимира. Тоді навчання проводили за програмою єзуїтських шкіл, яка була розроблена ще наприкінці XVI ст. Помітні зміни у цю програму стали вносити лише в середині XVIII ст.
Всього за декілька років після заснування академії вже навчалось близько 500 студентів, а також була створена власна бібліотека та друкарня. Навчальний заклад намагалися закрити декілька разів, також змінювали його статус, та все ж університет зміг зберегти свою самобутність та цінну освітню традицію.
У 70-х роках XIX ст. на філософському факультеті Львівського університету навчався Іван Франко - знакова постать вітчизняної та світової історії й культури, поет, прозаїк, драматург, вчений, етнограф, фольклорист, історик, філософ, журналіст, перекладач, громадсько-політичний діяч. Через активну громадську діяльність у 1877—1878 роках (під час, так званого, «соціалістичного процесу») Франка з університету виключили. У 1894 році, після смерті Омеляна Огоновського — тодішнього очільника кафедри руської словесності Львівського університету він спробував посісти це вакантне місце, однак тодішній намісник Галичини граф Казімєж Бадені зробив усе для того, щоб не допустити в університет письменника, який закликав український народ до соціального і національного визволення.
Однак, лише Указом від 8 січня 1940 року Президія Верховної ради УРСР надала Львівському державному університету ім'я Івана Франка. Сьогодні тут працює одна з основних шкіл франкознавства в Україні.
Також, двадцять років (1894 – 1914) в Університеті працював видатний історик, автор 10-томної “Історії України-Руси”, сотень праць із історії, історії літератури, історіографії, джерелознавства, Президент Української Народної Республіки Михайло Грушевський.
Університет в своїх стінах зрощував еліту України, а деякі випускники відомі далеко за межами країни — біолог Б. Дибовський, фізик М. Смолуховський, математики Ю. Пузина, С. Банах, географ С. Рудницький, філологи та історики Омелян Огоновський, М. Возняк, О. Колесса, Є. Курилович, І. Свєнціцький, К. Студинський, І. Шараневич, правники Олександр Огоновський і С. Дністрянський.
Тривалий час у стінах закладу точилася дискусія щодо права відвідування університетських студій жінками. Лише наприкінець ХІХ століття їм таки дозволили навчатися на філософському факультеті, трохи згодом – на медичному факультеті та у відділі фармацевтики.
Цікаво, що на фронтоні головного корпусу Львівського національного університету імені Івана Франка є гасло: «Patriae decori civibus educandis», що означає «Освічені громадяни – окраса Батьківщини».
За останні десятиліття Львівський національний університет імені Івана Франка став одним із найпрестижніших вищих навчальних закладів України, налагодив активну співпрацю із багатьма університетами та науковими установами світу і здобув високий міжнародний авторитет.
