У змінах до Конституції, які влада планує остаточно ухвалити в кінці цього місяця, вводиться термін «поселення», що є доволі дискусійним.
Так, зокрема, ст. 140 містить норму про те, що «Територіальну громаду становлять мешканці поселення чи поселень відповідної громади».
Я мав дискусію з викладачами, своїми колегами по університету, які теж здивовані такою ініціативою. Це є неприємною несподіванкою хоча би тому, що це – приклад російської термінології, калька з російської. Це в документах Росії зафіксовані «городское и сельськое поселение».
Як автор навчального посібника «Історія української Конституції» можу стверджувати, що в жодному з конституційних проектів, відомих українській науці, терміну «поселення» як основи української територіальної громади, не зустрічається.
Натомість термін «громада», який вводиться до Конституції, цілком властивий українцям; і Грушевський, і Драгоманов у своїх працях його активно використовували. Але те, що громада буде складатись з поселення – для мене це несподіванка. В українській свідомості «поселення» – це здебільшого військові поселення Аракчеєва або виселення в Сибір. Ідеологічно слово «село» і «місто» є фундаментальними для українського думання, для української культури. Навіщо тоді придумувати це «поселення»?
На моє переконання, така ситуація свідчить про те, що до розробки змін до Конституції не були залучені фахівці різного рівня – історики, науковці, філологи. Я не лише як політик, а й як громадянин та вчений, не можу голосувати за Конституцію, написану без участі науковців.
Вважаю, що треба фахівцям зібратись, проаналізувати текст змін і виписати той варіант, за який буде не соромно.
Микола Томенко, кандидат історичних наук, доктор політичних наук, народний депутат України