31 жовтня 1929р. головна більшовицька Газета «Правда» закликала до проведення «суцільної колективізації».
Зрозуміло, що одним із завдань газети була підготовка народу до чергового «доленосного» рішення. Й таке рішення не забарилося: в листопаді цього ж року пленум ЦК ВКП (б) оголосив «форсовану індустріалізацію та суцільну колективізацію сільського господарства» під гучною й страхітливою назвою — «великий перелом». Настали часи, коли селянина особливо по-звірячому «ламали», силоміць заганяючи до колгоспу.
Найтрагічнішими перебіг та наслідки «перелому» були для українців, 86% яких становило сільське населення. Наджорстокі заходи до українського селянина вживались у зв’язку «з особливою активністю куркульства» і “самостійницькими настроями» (резолюця пленуму за підсумками доповіді С. Косіора “Про сільське господарство України і про роботу на селі”).
«Колективізацію» в Україні було вирішено завершити восени 1931-го, в гіршому випадку – навесні 1932р. На зміну «обмеженню куркульства» прийшла «ліквідація як класу». У «куркулів», а відтепер – і в «середняків», себто тих, хто, наприклад, мали корову, коня чи реманент, конфісковували клуню, повітку, плуга, корівчину, збіжжя, — словом, усе, що давало змогу родині, нерідко численній, сяк-так вижити. На першому етапі розкуркулення (січень-березень 1930р.) більшовики лишили в Україні без засобів до існування майже 62 тисячі селянських господарств.
Волелюбні українські селяни не могли змиритися з пограбуванням. Вони чинили затятий і часто добре організований спротив. Лише за офіційними зведеннями ДПУ впродовж 1930р. в Україні відбулося близько 4100 масових виступів, у яких брало участь понад мільйон людей. Селяни забирали свої худобу та збіжжя з колгоспів, нищили реманент, руйнували сільради та виганяли більшовицьку владу, звільняли земляків з-під арешту. Селянські заворушення набирали дедалі більшого розмаху, переростали у справжні збройні повстання. В деяких селах і цілих районах повстанці воювали під гаслами: «Геть радянську владу!» та «Хай живе самойстійна Україна!». Придушувати повстання виходили регулярні частини Червоної армії.
Восени 1930р. проти повсталих українців більшовицька влада розпочала нищівний терор. Однак, незважаючи на масові розстріли, тортури, винищення й депортації цілих родин і навіть сіл, спротив тривав. Тоді до українського селянина було застосовано тотальний штучний голод. Внаслідок Голодомору в Україні увірвалися життя, за оцінками фахівців, близько 7 мільйонів людей. Було знищено найпрацьовитіших, найволелюбніших і, говорячи сучасною мовою, найпрофесійніших землеробів.
Решту «доробили» безпаспортне закріпачення, радянська командно-адміністративна система, масове споювання села, скорочення кількості шкіл і амбулаторій. У новітній Україні з «допомогою» агромагнатів наше село дедалі більше убожіє і знищується, невеликі сільськогосподарські фірми та фермерські господарства ледь животіють у нерівній конкуренції з агрохолдингами.
Тож який вихід? Необмежений продаж землі чи продовження мораторію? В обох випадках українські родючі землі опиняються у власності кількох сімей чи кланів. Експерти Громадського руху «Рідна країна» запропонували цивілізований та перспективний шлях реформування земельних відносин і ринку землі. На мою думку, це справді серйозний підхід, і дискусія має неодмінно стати поштовхом для рятівних рішень. Чи ухвалить їх нинішня влада? Дуже сумніваюся. Що ж — готуємо іншу, нову…
Олена Бондаренко,
народний депутат України 3-6 скликань
