З Назарієм Яремчуком облетіли світ наші українські пісні — «Червона рута», «Водограй», «Смерекова хата», «Стожари», «Гай, зелений гай», «Родина», «Я піду в далекі гори», «Пісня буде поміж нас», «Я тебе не забуду ніколи», «Гей, ви, козаченьки», «Я ще не все тобі сказав»...
Його голос і манеру виконання неможливо не впізнати. І досі в радіоефірах лунає, записаний на плівці, цей чарівний голос. Сьогодні видатному пісняреві виповнилось би 65 років…
Саме він — разом з Володимиром Івасюком, Софією Ротару, Василем Зінкевичем та Левком Дутківським — стояв бiля джерел становлення самого поняття української естрадної пісні. Фантастичній популярності його пісень можуть лише позаздрити новітні зірки нашого шоу-бізнесу. Хоча шлях до вершин визнання у Назарія Яремчука був досить тернистим...
В одному із останніх своїх інтерв’ю Яремчук сказав: «Кожен з нас повинен постійно бути в польоті — крізь долю, над суєтою. І при цьому, однак, не відриватися від землі. Пам’ятати святі речі — хто тебе народив, навіщо живеш, звідки ти, чого прагнеш, що скажеш людям, з якої криниці п’єш живу воду. Я вийшов з того віку, коли переймаєшся дріб’язками — автографи, популярність. В мене болить інше: що буде з нашим пісенним садом завтра? Коли слухаю молодих співаків, яких називають популярними, відомими, то дивуюся: звідки це взялося? Навіщо вони копіюють когось, не шукають своє? За якими критеріями складаються у нас хіт-паради? Де ж ті хіти? У передачах — одні й ті ж самі прізвища. Я нічого не маю проти них, але невже це і є вершина? Невже уявне, напускне, вигадане, штучне, створене кимось для власного самозадоволення і є верхня межа нашого сучасного пісенного мистецтва?»
Давайте пригадаємо 10 цікавих фактів з його життя.
1. Назарій Яремчук спочатку навчався на географа
Народився Назарій 30 листопада 1951 року у селі Рівня на Вижниччині (Буковина). У 12 років пережив перший тяжкий удар – у нього помер батько. Хлопець навчався у Вижницькій школі-інтернаті, згодом продовжив — у СШ №1, після чого й подав документи в Чернівецький університет на географічний факультет, але не пройшов по конкурсу. Тому пішов працювати сейсмологом у Західноукраїнській геологорозвідувальній партії. Тільки з другої спроби у 1970 році, коли Назарій уже був солістом «Смерічки», він зміг вступити до університету.
Коли в 1975 році розпався дует Зінкевич-Яремчук, Назарій, отримавши диплом, влаштувався працювати старшим інженером на кафедрі економічної географії університету. Та любов до пісні виявилася сильнішою над усе — він повернувся до Чернівецької філармонії. А оскільки професійна естрада вимагала певної підготовки, закінчив також Київський державний інститут культури імені Карпенка-Карого.
«Пісня для мене — це все, — говорив Назарій. — Це вираження людських почуттів. Без пісні я не уявляю свого життя».
2. Назарій був четвертою дитиною у сім'ї. Коли він народився, його батькові виповнилося вже 64 роки
Назарій Яремчук народився в селянській родині Назарія та Марії Яремчуків. Мав братів Степана, Богдана та сестру Катерину (у Назарія був також ще один — рідний по батькові брат — Дмитро). Свою четверту дитину батьки назвали Назарієм (ім'я означає «присвячений Богові»). Він народився, коли батькові вже було 64-роки. Сама родина була музикальною: у батька був тенор, він співав у церковному хорі; мати, крім співів, грала на мандоліні й виступала в місцевому народному театрі. Ще маленьким хлопчиком Назарій також почав співати.
3. Рідний брат Назарія, старший за нього на 27 років, жив у Канаді, а похований на Буковині
У 1991—1993 роках Назарій Яремчук їздив із концертами за кордон, зокрема в Канаду, США, Бразилію. За кордоном відбулася довгоочікувана зустріч із братом, про якого мало хто знав — цю сімейну таємницю протягом десятиліть воліли не розголошувати. У батька Назарія був син від першого шлюбу — Дмитро, юрист за фахом, на 27 років старший за майбутнього співака.
У 40-х роках, коли на Буковині діяли угрупування ОУН, Дмитро пристав до ОУН-мельниківців. Радянську владу він не прийняв і виїхав під чужим прізвищем у Канаду. Згодом, ставши на ноги, допомагав родичам, бо знав, як важко живеться родині. Брати зустрілися через багато років. Знамениту пісню «Лелека з України» Назарій присвятив Дмитру й усім українським емігрантам.
Дмитро заповідав після своєї смерті перевезти його прах на Батьківщину, тож поховано його було у рідному селі на Буковині.
4. Назарій — батько трьох дітей, які продовжили його пісенний шлях
Назарій Яремчук — батько співаків Назарія Яремчука-молодшого, Дмитра Яремчука і Марії Яремчук.
У 1972 році композитор Левко Дутковський познайомив Назарія з його першою майбутньою дружиною Оленою Шевченко, яку було запрошено солісткою ВІА «Смерічка». Як згадувала Олена, «ми зустрілися очима і...все. Це було кохання з першого погляду...». У 1975 році Назарій та Олена одружилися. Цивільний шлюб був зареєстрований в с.Пилипець Міжгірського району Закарпатської області, де мешкали батьки нареченої. Через рік у молодого подружжя народився перший син, якого назвали Дмитром, ще майже через рік другий — Назарій. У шлюбі Назарій та Олена прожили 15 років. Їхнє розлучення в 1990 році стало трагедією для дітей та потрясінням для друзів. Олена вийшла заміж удруге, переїхала до Києва, а Назарій зостався в Чернівцях.
Другу свою дружину, Дарину, Назарій знайшов у селі Тюдів. Вони сусідили, жили поряд, але особисто знайомі не були. Коли зустрілися, Назарій давно був розлучений, а Дарина вже чотири роки сама виховувала дочку після смерті чоловіка. Весілля відбулося в 1991 році, вінчалися в церкві Іоанна Хрестителя в місті Косів.
Через два роки в Яремчуків народилася дівчинка, яку назвали на честь матері Назарія — Марічкою.
Старші діти відразу полюбили дитину. А Назарій на гастролі брав із собою маленьку подушечку дочки, яку вважав своїм талісманом.
5. Під час перших гастролей «Смерічка» давала щодня по три концерти «на живо»
«На початках ядро «Смерічки» складалося з дівчат, які були працівниками Вижницького будинку культури, — згадує співачка Марія Ісак. Згодом Левко Дутківський взяв у «Смерічку» Назарія. Той був простим у спілкуванні, дуже добрим за характером. Ми всі заглядалися на нього, він був виточений, нічого зайвого, вродливий і гарний, наче лялька. Але Назар не звертав уваги на дівчат, був відданий музиці», — каже Ісак.
Вона впевнена, що успіху “Смерічка” сягнула завдяки саме Дутковському, надзвичайно настирливій, наполегливій людині, до безтями закоханій у свою справу.
«Це він навчив співати Назарія, мене, Василя, всіх «смеречан». Поступ і тріумф уже тоді були запрограмовані. Пригадую незабутні перші гастролі, по три концерти в день, і все «на живо» (хто тоді знав, що таке фонограма?). Ми не перебирали — чи це сільський клуб, чи районний БК, чи престижний обласний зал. Якщо сказати, що були постійні аншлаги, — це означає нічого не сказати. Люди плакали, бо не вміщали зали всіх бажаючих. Як шкода, що всього цього не зафіксовано на плівку. Яким би це було уроком для нинішнього покоління». А після фільму «Червона рута» (1971 рік) «Смерічка» стала найкращим колективом Союзу, солісти ансамблю — улюбленцями народу».
6. Що сталося після того, як Брежнєв потиснув руку Дутковському
«Національний колорит ансамблю, його український дух лякали тодішніх ідеологічних керівників, вони шукали зручної нагоди, аби розправитися з ним. Інколи це робилося через ЗМІ. На замовлення готувалися тенденційні публікації, в яких музикантам і співакам гурту приписувалася відсутність професіоналізму, чіплявся ярлик аматорства, — розповів чернівецький ветеран журналістики Василь Бабух. — Але, на щастя, в Україні знаходилися тямущі люди, які знали справжню ціну «Смерічки» й сміливо піднімали свій голос на її підтримку.
А після того, як сам Брежнєв потиснув руку Левку Дутковському та його колегам на очах української партеліти, ставлення до естрадних першопрохідців з Буковини відчутно змінилося на краще. Перед «Смерічкою» відкрилися гастрольні дороги, ніхто вже відверто не втручався в її репертуарну політику. Учасники ансамблю розумно скористалися цим сприятливим моментом».
Загалом перше мистецьке визнання Яремчуку принесли пісні «Червона рута» В. Івасюка, «Горянка» і «Незрівняний світ краси» Л. Дутковського. За виконання цих творів ансамбль «Смерічка» та його солісти Яремчук та Зінкевич були удостоєні звання лауреатів Всесоюзного конкурсу «Алло, ми шукаємо таланти», а також «Пісня року-71/72». У 1978 році Яремчукові присвоєно звання Заслуженого артиста УРСР, його нагороджено орденом Дружби народів. Перший диск-гігант Назарія «Незрівнянний світ краси» — одна з найкращих платівок в українській дискографії того періоду.
1981 рік став для Назарія стежкою до міжнародного визнання.
Ансамбль «Смерічка» представляв державу на міжнародному конкурсі «Братіславська ліра». Потім було ще чимало перемог на численних конкурсах та фестивалях. У 1987 співак став Народним артистом України. На жаль, Шевченківську премію за концертну діяльність йому було присуджено посмертно.
7. На похороні свого друга Володимира Івасюка Яремчук і Дутковський очолювали траурну процесію
Завдяки знайомству Назарія з молодим буковинським композитором, студентом медінституту Володимиром Івасюком глядачі почули «Червону руту» та безліч інших пісень молодого автора. Коли трагічно загинув Івасюк, Назарій був одним із перших, хто, не зважаючи на заборону влади, приїхав на похорон до Львова. Тоді це могло коштувати всього: кар'єри, спокою, репутації. Траурна колона починалася з великого вінка з білих квітів, який Яремчук ніс із Дутковським. Це було дуже небезпечним у той час, та Володимир був для них великим другом, і наслідки їх не цікавили.
8. Назарій неодноразово співав у Чорнобилі для ліквідаторів
Довгий час на естраді в Яремчука було амплуа ліричного героя, але він говорив, що любить виконувати пісні, у яких сполучається лірика й громадянське звучання. Під час Афганської війни він виступав перед солдатами. У 1986 році після Чорнобильської катастрофи співак тричі побував у 30-кілометровій зоні відчуження, де виступав перед ліквідаторами аварії. Відомий український співак Дмитро Гнатюк казав: «Мене приваблювало в Назарієві те, що він завше був свідомим громадянином і великим патріотом нашої держави, мав свою чітку позицію в естрадній пісні. Вірно служив вітчизняному мистецтву, культурі. Кожен митець має свій творчий образ. У нього була своя, особлива манера. Він ніколи не виходив за рамки того прекрасного, що є в естрадного співака. Справжній був митець, бо ніколи не розмінювався на дешеві успіхи».
Як пригадувала сестра Назарія Катерина, Віктор Співак з Бориспільщини був Назарковим другом. Багато цікавого довідалась Україна про нього саме від Віктора. «Назарко любив свою Батьківщину, — писав Віктор. — Він якось казав: «А головне — мати надію, що ми будемо щасливими. Мати надію, що нарешті ми — народ, що нарешті ми відродимося, що ми станемо серед усіх у світі народів достойним, повноцінним і повнокровним. Вірю в геній нашого народу. Все-таки ми з гірших кутків історії вибиралися». Ці слова були сказані ще до проголошення Незалежності України.
9. «Дуже просимо впустити нас на Ваш концерт. Ми будемо сидіти тихо...»
Багато часу співак приділяв пошуку нових талантів, підтримці самодіяльних колективів. Назарій Яремчук підтримав чимало молодих виконавців. Зокрема, Оксану Пекун з Тернополя, Світлану Зайченко з Житомира, Жанну Боднарук з Чернігова, Ніну Шестакову з Харкова, Інесу Братущик, Ореста Хому та Ірчик зі Львова, Богдана Сташківа з Івано-Франківська, Миколу Романова з Києва, Ольгу Добрянську, Аллу Наталушко з Чернівців та інших.
Дарина Яремчук якось розповіла зворушливу історію, яка сталася в 1993 році. Зненацька випав великий сніг, затріщали морози. А в цей час Н. Яремчук, П. Дворський, О. Гавриш і ансамбль «Смерічка» виступали з концертами в карпатських селах Путильського та Верховинського районів. Якось перед концертом до Назарія Яремчука підійшов хлопчик років десяти з листом від свого класу. У ньому писалося: «Слава Ісусу Христу! Вельмишановний Назарію Яремчук, дуже просимо Вас впустити нас на Ваш концерт. Ми будемо сидіти тихо. До нас рідко приїжджають артисти, а Ви — вперше. Ми без грошей, бо весь тиждень живемо у пришкільному інтернаті. Дуже любимо пісню «Батько і мати» у Вашому виконанні. Будемо пам'ятати Вашу доброту. Діти з пришкільного інтернату: Ромко, Женя, Таня, Володя, Сергій, Василь, Марія, Світланка, Марія, Василь, Іван та Олександр».
«Звичайно, всіх цих дітей пропустили на концерт і посадили у першому ряді, — згадувала Дарина. — А за кулісами, у так званій гримерній, плакали всі, особливо Назарій. Напевно, згадав своє босоноге дитинство і школу-інтернат. Він ніколи не нарікав на долю. Ні! Кожен іде своєю стежкою у житті. Але у нього щеміла душа від співчуття до цих маленьких гуцуликів, від болю за цей талановитий і бідний народ, частинкою якого був і він. То був, мабуть, найкращий його концерт».
10. Назарій, уже безнадійно хворий, продовжував виступати на сцені
Коли Назарій дізнався, що хворий на рак, спершу сподівався, що західна медицина зможе допомогти. Але операцію зробили занадто пізно. Та навіть важко хворим Яремчук продовжував виступати. Після повернення з-за кордону Назарій з'явився на вечорі Ю.Рибчинського і всі помітили, як він схуд.
Вадим Крищенко пригадує: «Після цього я зустрів Назарія на Співочому полі в Києві. Це був його останній виступ. Я зайшов за лаштунки сцени. Він готувався до виходу... Та сили, видно, залишали митця. «Вибачте, я трохи приляжу на стільцях», — раптом сказав він мені й, поставивши в ряд два стільці, ліг на них. Та хіба відпочинеш на цих побитих, стареньких стільцях? Назарій швидко піднявся й, через силу всміхаючись, промовив: «Нічого, коли я співаю, мені легше». Я попрямував до глядачів подивитися на його виступ. Назарій співав на диво легко, невимушено. Здавалося, що навіть спалахнули його очі, хода стала якоюсь молодою, впевненою. Але ось помах руки до людей — якийсь кволий, боязкий, наче він прощався з ними назавжди».
30 червня 1995 року Назарій Яремчук помер у Чернівцях. Співака поховали на центральному кладовищі міста.
За матеріалами сайтів «День» та «Укрінформ»
