chrome firefox opera safari iexplorer

Сьогодні свято Димитрія Солунського (Мироточивого)

08 листопада 2016 о 12:48

…У святого Дмитра труба з срібла…
І як затрубив святий Дмитро,
То й покрив зимкою усі гори біло…
З народної колядки

8 листопада православна церква вшановує пам’ять одного з ранньохристиянських великомучеників – святого Димитрія Солунського (Мироточивого).

Димитрій народився у сім'ї римського проконсула міста Солунь (нині Салоніки в Греції) у III ст. На той час більшість мешканців міста були язичниками, але чимала християнська громада, заснована апостолом Павлом, існувала вже триста років. До таємних сповідників християнської віри належала і родина Димитрія. Коли хлопець подорослішав, батьки показали йому чудові ікони Христа й Богородиці. День у день юнак ревно молився й уважно слухав євангельські розповіді. Невдовзі батько Димитрія відійшов до Бога, а юнакові довелося заступити на його місце. За наказом імператора, молодий правитель мав виявити й ув'язнити солунських християн. Проте Димитрій цього не зробив, а відверто оголосив, що вірить у Ісуса Христа, і почав навертати язичників.

Дізнавшись про це, імператор Максиміліан розгнівався і наказав вкинути Димитрія до в'язниці, а сам зажадав розваг. Володар дуже тішився, коли непереможний гладіатор Лій кидав невинних християн на гострі списи, аж поки на двобій вийшов юнак Нестор. Перед поєдинком він попросив у Димитрія благословення на бій, і почув, що переможе, хоча потім і загине. Мужній юнак не злякався смерті й став до бою.

Слова Димитрія і справді виявилися пророчими. Недолугий Нестор, що виступив з хрестом у руці проти меча — переміг улюбленця імператора Лія. Знавіснілий Максиміліан наказав стратити Нестора, а з ним і Димитрія, який допоміг йому своєю молитвою. Сталося це у 306 р.

За правління імператора Костянтина Великого (306-337 рр.) над могилою великомученика Димитрія спорудили храм, а через сто років були віднайдені його нетлінні мощі. Біля гробу святого Димитрія відбувалися чудеса і зцілення.

Так, у час правління імператора Маврикія авари оточили місто Солунь. Святий Димитрій з’явився на міській стіні, і вороже військо кинулося втікати. Іншого разу святий врятував місто від голоду. Житіє святого Димитрія оповідає, що він звільняв християн з ворожого полону і допомагав їм повернутися до Солуня.

У VII століття з раки святого Димитрія почало текти запашне й чудотворне миро, про що писали сучасники. У XIV столітті Димитрій Хризолог писав про нього: «Миро за своєю властивістю не є водою, бо густіше за неї, і не схоже на жодну з відомих нам речовин… Воно дивніше від будь-яких пахощів не лише штучних, але й тих, що за природою створені Богом». Тому великомученика Димитрія церква вшановує як Мироточивого.

За припущеннями деяких дослідників, св. Димитрій міг походити зі слов’янської родини, можливо, тому навіть серед греків у давні часи його вшановували як патрона слов’ян. У давньоукраїнській літописній традиції зберігся цікавий епізод – описуючи взяття київським князем Олегом Константинополя у 907 р., преп. Нестор Літописець згадує, що перелякані греки вважали, що сам святий Димитрій прийшов їх присоромити за гріхи їхні, допомігши руським воїнам.

Святого Димитрія шанували на українських землях віддавна. Так, у 1057 р. київський князь Ізяслав Ярославович заснував у Києві монастир на честь св. Димитрія.

1197 р. великий князь Всеволод Юрійович одержав у дар із Солуні ікону святого великомученика, написану на дошці з його труни, і його сорочку. Дошка також була мироточивою, а миро було цілющим. Згодом ця ікона була вивезена з Києва до Володимира. До речі, обоє згаданих князів – Ізяслав і Всеволод, при хрещенні отримали ім’я Димитрій.

Субота напередодні дня вшанування святого Димитрія називається «дмитрівською», батьківською, або ж поминальною суботою.

В Україні віддавна для того, щоб осінь завжди була щедрою, а земля багатою, хлібороб складав подяку родичам-заступникам—Дідам, усім предкам, що й з того світу опікуються живими. Саме з цієї давньої традиції вшанування померлих перед зміною пір року або закінченням чи початком важливого трудового процесу постали християнські поминальні звичаї.

Молитви за покійних у цей день в Україні завжди супроводжувалися багатою обрядовістю та традиціями. За давнім звичаєм, у деяких регіонах після панахиди влаштовували спільні громадські обіди біля церков. Поминальна трапеза передбачала споживання колива (розварений ячмінь чи пшениця, заправлені медом та родзинками) чи кондаку (у свяченій воді з медом розмочували пшеничний білий хліб).

Вдома з цієї нагоди готували найкращі страви, які любили «діди»–спочилі родичі. Перед початком обіду з кожної страви брали по ложці, відкладали в окрему миску і ставили на вікно. Поруч ставили миску, глечик з водою, вішали вишиваний чорними нитками рушник, щоб душі покійних могли вмитись і пообідати з родичами. На могили клали хлібини з запаленими свічками, роздавали хліб бідним і жебракам.

Також у Дмитрову суботу («на осінні Діди») поминають ще й усіх тих, хто помер наглою смертю. Як правило, зранку нічого не варять і не їдять. А вже надвечір готують вечерю, ритуальну їжу. Вся сім'я сідає до столу, хтось один читає поминальну молитву, а потім в тиші (щоб на тому світі покійні мали спокій) вечеряють.

На Волинському Поліссі ритуальною стравою було не коливо, а млинці. Їх пекли, відчинивши двері, чи вікна, щоб солодкий і смачний хлібний дух привів Дідів додому. Вони ж бо, стільки літ живуть під землею, в темряві, стали погано бачити, а за пахощами млинців їм буде легше втрапити до рідні.

У православному церковному календарі є чотири таких дні шанування предків (ці дні називають звичайно «родинними суботами»): на Масляному тижні, перед Трійцею, перед днем св. Дмитра й на Радоницю. У ці дні служаться вселенські, тобто всезагальні панахиди—спеціальні служби, що присвячені пам'яті покійних.

«Родинні суботи» — це, безумовно, пережиток стародавнього культу мертвих, коли вважалося, що душі родичів потребують їжі й узагалі турботи та догляду з боку живих і за це, в свою чергу, спроможні надавати допомогу. В основі цих звичаїв лежать давні уявлення наших предків про єдність світобудови і безперервність життя.

Від Дмитра вже не засилали сватів, бо незабаром починався Пилипівський піст, і весіль не гуляли. А тому кепкували з непросватаних дівчат. Зокрема, на Полтавщині казали: «До Дмитра дівка хитра, а після Дмитра зустріне собаку та й питає: «Дядьку, чи не бачили старостів?» На Хмельниччині дещо інший варіант приказки: «До Дмитра дівка хитра (перебирає женихами), а по Дмитрі хоч комин витри», тобто, згодна на все. Або ж «До Дмитра дівка хитра, а після Михайла (21 листопада) – хоч за попихайла».

Щодо погоди, то у народній уяві Дмтро замикає землю на зиму. Роботу на полі після Дмитра і аж до Юрія (6 травня) вважали кощунством. На Поліссі і Поділлі після Дмитра корів вже не виганяли на пасовиська. А на Буковині ці дні вважалися сприятливими для посадки фркктових дерев.

За погодою на Дмитра, судили про те, якою буде зима, Великдень та весна. «У день святого Дмитра сніг – і на Великдень буде сніг, а немає снігу – Великдень очікується теплий». «Дмитро зі снігом — весна пізня, а як відлига – будуть зима і весна теплі».

Аліна Астахова, «Рідна країна»

2 грудня

Інші дати
Народився Григорій Ходоровський (Мороз-Ходоровський)
(1853, с. Свічківка, Черкаська область – 1927) – український піаніст, композитор і педагог. Організатор народної консерваторії в м. Севастополь. Автор творів для фортепіано («Українська рапсодія»), романсів, обробки українських народних пісень. Учнями Ходоровського були Климент Квітка, Лев Ревуцький, Лео Сирота.
Розгорнути
Народився Олександр Шумський
(1890, с. Рудня Борова Житомирської обл. - 1956) - український політичний дія. Входив до складу Центральної Ради. Нарком освіти УСРР (1924-1927).
Розгорнути