16 листопада 1867 року народився Агапіт (Антоній Вишневський), один із ініціаторів створення УАПЦ, палкий прихильник незалежності України.
Антоній Йосифович Вишневський походить із Волині, з родини диякона. Навчався у Волинській духовні семінарії та Київській духовній академії. Був ректором Катеринославської духовної семінарії, очолював Кирило-Мефодіївське братство, у 1903 р. став настоятелем Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві. У 1918-19р.р. — архієпископ Катеринославський і Маріупольський.
Підтримував Центральну Раду та Директорію УНР. На сесіях Всеукраїнського церковного собору 1918 р. активно виступав на підтримку автокефалії Української Православної Церкви. Собор підтримав унезалежнення Церкви від Москви, проте на заваді став наступ більшовицької орди на Київ.
Варто згадати, що ідею створення УАПЦ схвалював і гетьман П. Скоропадський, однак проросійськи налаштовані єпископи всіляко блокували рішення, погоджуючись лише на певну автономію.
Отже, Агапіт був одним із небагатьох із-поміж тодішнього вищого духовенства, хто палко підтримав незалежність України. Саме Агапіт служив молебень на Софіївському майдані 22 січня 1919 року, коли був урочисто проголошений Акт Злуки Української Народної та Західноукраїнської Народної республік.
А незавдовго до тієї вікопомної події, 1 січня того ж року, Директорія УНР ухвалила «Закон про верховне управління Української Православної Автокефальної Синодальної Церкви», згідно з яким Українська Церква стала цілковито незалежною від Патріарха Всєя Русі. Справами Української Церкви став відати Собор, а постійне керівництво здійснювати – Святий Синод. У Першому Соборі УАПЦ взяв участь і архієпископ Катеринославський та Маріупольський Агапіт (Вишневський).
Шлях життя і служіння Агапіта не був простим. У серпні 1919 р. до Києва увійшли війська Добровольчої армії А. Денікіна, який узагалі не визнавав української нації як такої. Саме він запровадив в Україні концтабори та катівні для «малоросів», тоді ж цілковито було ліквідовано практично в зародку українські школи та пресу. Звичайно, була знищена й Українська Церква, а сам Агапіт дивом уникнув загибелі.
Згодом Агапіт опинився у обновленській — «живій» — церкві, опозиційній до тодішнього партіарха РПЦ Тихона. («Обновленців» тоді — у боротьбі проти партріарха Тихона — підтримували більшовики, нищити їх узялися згодом, у 1935 р.). За короткий час — приєднався до «тихонівців», але патріарх Тихон був звинувачений владою у саботажі націоналізації майна церков і, за однією з версій, у 1925 р. був отруєний агентами ДПУ).
Більшовицька влада не пробачила Агапітові його проукраїнських поглядів, незалежницької позиції та прагнення будувати Церкву, окремішню від російської.
1924 р. року Агапіта заарештувало більшовицьке ДПУ. Тоді ж він помер, імовірно, був замордований, у Катеринославській в’язниці.
Олена Бондаренко, літераторка, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
