Дієвість державної політики у забезпечені прав жінок в Україні падає. Такого висновку дійшла незалежна група експертів з питань прав жінок та гендерної рівності, готуючи VIII Альтернативну доповідь до Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок, повідомляє Україна молода.

Незважаючи на окремі збої, Україна продовжує удосконалювати своє законодавство з питань рівності, проте державна політика рівності жінок і чоловіків досі знаходиться на початковому рівні, переконані експерти.

Головна проблема — що, приймаючи закони, в Україні їх майже не застосовують на практиці, стверджують експерти, які під керівництвом Київського інституту гендерних досліджень аналізували ситуацію.

Позитивні зрушення

Експерти оцінили українську ситуацію щодо порушень прав жінок у 12 ключових галузях суспільного життя, визначених конвенцією ООН за останні шість років – з 2010 по 2016 включно.

Автори звіту також оцінювали урядову політику щодо проблем, з якими зустрічаються жінки з сільських місцевостей, та щодо не-дискримінації жінок із вразливих груп.

Державна політика рівності жінок і чоловіків досі знаходиться на початковому рівні. Хоча у двох сферах дії конвенції, Україні вдалося здобути успіх.

Перша – це зрушення у політичному представництві жінок. Тут спрацювали прийняті квоти, законодавство та суспільні дискусії.

Друга – це протидія торгівлі людьми. Завдяки давній співпраці уряду з міжнародними та недержавними організаціями у цьому питанні є позитивні зрушення.

В інших сферах очікуваного ефекту не відбувається.

Закони замість застосування

Увага держави переважно зосереджена на прийнятті законодавства з питань рівності. А от на його застосуванні – майже ні.

Робота виконавчої влади, власне уряду, майже не помітна на будь-якому рівні. Виконавчі структури з питань рівності слабкі, і адмініструвати ці питання практично нікому.

У попередньому звіті, що готувався у 2010 році, практично не було питань щодо гендерної рівності в отриманні освіти чи доступі жінок до послуг охорони здоров’я.

Наразі розпочата реформа охорони здоров’я дуже ускладнила доступ до медичних послуг для жінок, дівчат (і дітей) із сільських місцевостей.

Жінки, на яких традиційно покладений догляд за іншими членами сім’ї включно з дітьми і родичами похилого віку, часто не можуть отримати навіть первинної медичної допомоги.

Відбувається загальне падіння рівня освіти, особливо у віддалених територіях до міст, але при цьому – виростає число гуманітарних факультетів, де навчаються переважно дівчатка.

До речі, саме ці спеціальності є найбільш комерціалізовані, хоча великого попиту на ринку праці на них нема. Водночас під скорочення кадрів у вищих освітніх закладах, що триває зараз, у першу чергу підпадають жінки.

Нерівність у школі

Чітко окреслились проблеми з рівністю в середній школі.

Роздільні навчальні програми з фізичного та трудового виховання дівчаток і хлопчиків стають джерелом породження і поширення застарілих стереотипів щодо місця і призначення жінки.

А дівчатка із вразливих груп, таких, як роми, не мають доступу до середньої освіти взагалі.

Є помітні негативні тенденції в сімейній сфері. Вперше за весь час існування української держави, через аудит та скорочення соціальної допомоги та послуг, третина самотніх матерів залишилась без соціальних допомог на їхніх дітей.

А «про-сімейна» риторика реакціонерів, їх протидія юстиції в інтересах дітей та іншим програмам, залишає без вирішення проблеми насильства в сім’ї.

Домашнє насильство

Чимало питань викликає перспектива ратифікації Стамбульської конвенції про протидію насильству проти жінок та домашньому насильству.

Деякі політичні сили маніпулюють захистом традиційних цінностей та фактично блокують прийняття законодавства, що забезпечує безпеку жінкам та дівчатам від всіх форм насильства.

Через дискусії у ВР постійно затягується чи блокується розгляд пакету законів про протидію домашньому насильству (як з/п реєстр. №4952, провалений у листопаді ц.р. парламентом).

За даними експертів, у сучасній Україні немає рівності й на ринку праці. Заробітна плата жінок порівняно з чоловіками коливається від 0,47 до 0,78%.

Залежно від виду діяльності та рівня посад працюючих. Однак урядові програми не передбачають ефективних заходів з регулювання цих питань.

А Укрстат не обробляє та не оприлюднює дані по посадах/статі/виду економічної діяльності. Тому зацікавлені сторони проводять відповідні обстеження самотужки.

Низька зарплата і безробіття

За дослідженням AIN.UA., за три останні роки жіноча заробітна плата в бізнес секторі зменшувалась з 74% від чоловічої зарплати (2013 р.) до 59% (2015 р.)

На загал фактичні зарплатні розриви значно більші, ніж кажуть офіційні дані. На позиціях топ-менеджера жінки отримують 0.58% зарплати чоловіка, менеджера середньої ланки — 0.65%, старші спеціалісти або керівники групи — 0.58, на позиції спеціаліста — 0.59, та 0.64 – на робітничих спеціальностях.

Що зовсім не відповідає принципу «рівної оплати за працю рівної цінності», наголошують експерти.

Проблема рівної оплати за рівну працю або не визнається, або ставиться під питання, або замовчується.

Жінок витісняють на самозайнятість та в неформальні сектори праці. Біля третини сільських жінок працездатного віку не працюють, бо для них немає робочих місць. Поширена неформальна зайнятість жінок виключає їх з під дії соціального забезпечення та «охоронного» трудового законодавства. Вони ніяк не захищені.

Також погіршився рівень економічної зайнятості жінок. За останні 5 років він знизився на 2,7 % та складає 7,5%.

Чинна Державна програма забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків має деякі інформаційні заходи зі скорочення розриву в рівні заробітної плати жінок і чоловіків.

Але ці заходи не покривають проблем нерівності й захисту прав жінок на ринку праці. Фахового вивчення і розробки політики даний напрямок Держпрограми не передбачив.

Конвенція, та Комітет по CEDAW передбачають окреме управління питаннями прав і можливостей жінок. Вони рекомендують створити такий орган виконавчої влади при Кабінеті міністрів України. Проте ця рекомендація залишається не виконаною.

Тобто, з часів 2010 року, коли надавався попередній звіт з виконання конвенції істотних кроків до «вжиття державою всіх відповідних заходів, щоб забезпечити прогрес жінок…» так і не відбулося.

Групу авторів Альтернативного звіту, підготовку якого координував Київський інститут гендерних досліджень, склали представниці 14 українських, національних та місцевих жіночих організацій.

Зокрема, керівники Спілки сільських жінок України, Центру соціальних та гендерних досліджень, Центру «Ла Страда-Україна», ВГО «Центр «Розвиток демократії», Конфедерації вільних профспілок України, Всеукраїнської мережі центрів гендерної освіти, ВБО «Легалайф-Україна», БО «Клуб «Світанок» (представництво Всеукраїнської мережі людей, які живуть з ВІЛ), Всеукраїнської асамблеї молоді, Коаліції з протидії дискримінації в Україні.