Позбавлення людини життя засуджується суспільством, проте у деяких випадках це є найвищою мірою покарання-смертною карою. Наразі у світі спостерігається досить суперечливі одна одній тенденції: у тих країнах, де смертна кара заборонена, часто підіймається питання щодо її відновлення, і навпаки, там де вона досі існує, суспільство вимагає повної її заборони.
У недалекому минулому Україна була однією з тих країн, де страта практикувалася. 22 лютого виповнюється рівно 17 років як з Кримінального кодексу остаточно було вилучене положення про смертну кару.
Історичні витоки смертної кари
Найперша диференціація видів злочинів та покарання у залежності від статті та соціального положенню жертви та злочинця спостерігається у Кодексі Хаммурапі (1754 р. до н. е.).
«Якщо людина вкраде або вола, або вівцю, або віслюка, або свиню, або човна, то, коли це боже або двірцеве, вона може віддати його у 30-кратному розмірі, а якщо воно належить мушкенуму, — вона може відшкодувати у 10-кратному розмірі; якщо ж злодію нічим віддати, то його треба вбити.»
drevniy-egipet.ru
Отже, спосіб покарання у Вавілоні за часів Хаммурапі завжди залежав від соціального становища позивача та відповідача: жертвами закону ставали найменш захищені верстви населення,які не могли відкупитися.
Новий поштовх розвитку кримінального права у 621 році до н.е дав архонт Афін Драконт. Саме йому приписують перші письменні закони Стародавньої Греції. Через крайню жорстокість законів архонта, його кодекс отримав назву «драконівські заходи». Смертна кара за часів Драконта була найпоширенішим різновидом покарання: навіть крадіжка польових плодів каралася смертю.
Якщо брати до уваги Середньовіччя , то слід відокремлювати європейську та східну ісламську законодавчі традиції. Об’єднуючим є релігійний фактор: найчастіше страти відбувалися на ґрунті віри. Але якщо, наприклад, у Європі причиною більшості смертних вироків було релігійно-соціальне явище «полювання на відьом», то у ісламських країнах до страти загалом засуджувалися віровідступники.
Історія смертної кари на теренах України
Інакша ситуація спостерігалася на теренах Київської Русі, де, на відміну від західних та східних сусідів, корінним принципом у покаранні залишалась кровна помста. До запровадження християнства спостерігалась майже повна відсутність смертної кари як виду покарання в законодавчих актах Київської Русі.
Перша найдавніша згадка «страти», як такого поняття загалом, датується 996 роком. У зв’язку з чим більшість дослідників пов’язують це з християнізацією країни Володимиром Великим. Церква, як носій християнської віри, намагалася викоренити кровну помсту як пережиток язичництва, отже, для цього їй потрібен був еквівалент- страта . Проте не можна стверджувати, що це їй вдалося одразу, адже навіть у 996 році смертна кара застосовувалася тільки за грабіж на торгових шляхах. В Уставі Ярослава Мудрого 1016 року кровна помста взагалі була санкціонована у систему звичаєвого права, як спроба примирити старі звичаї з ранньофеодальним ладом. Кровна помста була заборонена тільки під час правління синів Ярослава Мудрого, у тому числі Всеволода Ярославича(батька Володимира Мономаха).
Остаточне законодавче закріплення страти як покарання за злочини відбулося вже за часів існування Московського князівства у 1397 році у Двінській грамоті, яка повністю замінила застарілу «Руську Правду» Ярослава Мудрого.
we.org.ua
За часів Війська Запорізького правові інститути ґрунтувалися на Литовських статутах, що передбачали розгалужену систему покарань. Страта за часів Гетьманщини була досить розповсюдженим явищем. Треба зазначити, що запорожці добре натренувалися у способах позбавлення життя. Найстрашніше для козака було закопування у землю живцем, до чого засуджували вбивць побратимів. Вбивцю ховали у труні разом із жертвою. Проте найрозповсюдженою стратою було забивання киями біля ганебного стовпа. Найганебнішим покаранням для засудженого була страта через шибеницю:.і козаки, і турків вважали, що після такої смерті душа не може потрапити у рай. Єдиним порятунком для приреченого могла стати дівчина, яка би побажала одружитися з ним.
Сучасна Україна
Наразі в Україні повністю заборонена смертна кара. Відмова від процедури страти відбувалося у декілька етапів. Станом на 1991 рік продовжував діяти 50-ти річний кримінальний кодекс, який передбачав можливість засудження до смертної кари за декількома статтями. І хоча з проголошенням Незалежності майже всі положення про страту були вилученні, проте практика смертних вироків продовжувалася. Так за всi роки незалежностi з 1991—1999 в Українi було виконано 612 страт. Законом України від 17 червня 1992 року було скасовано смертну кару тільки за окремі категорії злочинів. У 1995 році перед Україною постала необхідність скасування смертної кари. Така дія була необхідною умовою для перебування держави в Раді Європи, як наслідок, у тому ж році на виконання смертних вироків почав діяти мораторій, але через суперечки в уряді невдовзі він був визнаний недійсним. Спеціальний доповідач Європи Ренатте Уолвленд назвала це «варварством» недопустимим у сучасному демократичному суспільстві . Під натиском європейського суспільства другий президент України Леонід Кучма 11 березня 1997 р. був змушений накласти наступний мораторій на смертну кару. Проте, на жаль, це не зупинило винесення нових смертних вироків, адже продовжував діяти старий Кримінальний кодекс. У результаті 29 грудня 1999 року Конституційний Суд визнав, що смертна кара суперечить Конституції України. Остаточну крапку у цьому питанні було поставлено 22 лютого 2000 року. У результаті ультиматуму Ради Європи з Кримінального Кодексу України вже назавжди було вилучено навіть саме поняття про страту. Як наслідок, українське суспільство вже майже сімнадцять років не знає, що таке смертна кара.
112.ua
Отже, хоча страта є одним з найдавніших видів покарання, наразі більшість країн відмовилася від настільки радикальної покути. Станом на 2007 рік 146 країн на законодавчому рівні вже вилучили положення про смертну кару. Проте близько 50-ти продовжують подібну практику.
Наразі лідером у цій антигуманній справі залишається Китай, де кожного року кількість страчених перевищує межу у декілька тисяч. За Конституцією КНР отримати вищу міру покарання можна за 46 видів злочинів, серед яких можна виокремити корупцію, наркодилерство, проституцію. Проте й осуд західного суспільства викликає не тільки кількість страт, а ще і їх наслідки. Завдяки розслідуванням західних ЗМІ стало відомо, як держава використовує тіла страчених. Дуже часто засуджені після смерті стають джерелом трансплантації органів. Кожен рік у Китаї відбуваються приблизно 10-20 тис пересадок органів, але тільки 7-8 відсотків подібних процедур проходить через процедуру згоди донора. На жаль, родичи страченого про це навіть не підозрюють, адже майже всі тіла одразу після страти кремують.
На Європейському континенті не залишилося майже жодної країни, де виносяться смертні вироки. Виключенням надалі залишається Республіка Білорусь, де у 2016 році було страчено не менш ніж 4 людини.
Як підсумок, можна зазначити, що навіть у 21-му столітті не вщухають дискусії щодо доцільності поновлення чи остаточного скасування цього найстрашнішого виду покарання.
Основною проблемою такої кари залишається смерть невинної людини. За статистикою тільки у США один смертник з 25 насправді не скоював той злочин, за який йому присудили вищу міру. Залишається лише сподіватися, що людство зрештою зможе знайти інші не фізичні шляхи стримування злочинних намірів людей. Адже знищити проблему значно легше, ніж спробувати її вирішити.
Пономаренко Катерина
