«Проти ідеологічних збочень в літературі» – саме таку назву мала стаття, яка вийшла 2 липня 1951 року у газеті «Правда» – офіційному друкованому органі компартії СРСР, де Володимира Сосюру звинуватили у «буржуазному націоналізмі» за його вірш «Любіть Україну», нагадує сайт 1576.com.ua.
Цей вірш Сосюра, який, до речі, сам був родом із міста Дебальцеве на Донбасі, написав у 1944 році після Голодомору і страшних втрат Другої світової війни. До слова, в 1942 – 1944 роках Володимир Сосюра був військовим кореспондентом – працював у редакції фронтової газети «За честь Батьківщини».
Класичний приклад патріотичної лірики найвищого світового рівня суперечив позиції Кремля, який ще з 1917 року боявся всього окремішного: любити можна було Радянський Союз загалом, але не Україну. На той час Сосюра був автором близько 40 поетичних збірок, а у 1948-му навіть удостоївся Сталінської премії.
Про вірш Сосюри “Любіть Україну” “Правда” писала, що під ним підписалися б і Петлюра та Бандера.
Та після статті у «Правді» й завдяки хвилі негації та спротиву, яку вона підняла, Сосюрі – членові багатьох літературних угрупувань, активному учасникові літдискусій, фактично, відмовили у праві писати, що він свідомо вибрав справою свого життя. Два роки – до смерті Сталіна – поет живе під загрозою арешту лише за два слова – «Любіть Україну».
ЦК КП(б)У навіть видало постанову, за якою поезію «Любіть Україну» треба було видалити з усіх видань віршів Володимира Сосюри чи збірників в Україні: органи цензури мали або склеїти сторінки, або ж вирізати їх.
Росіяни, які щиро співчували Україні, називали Сосюру в 1960 роки «російським Пастернаком» на ім'я російського поета, підданого в 1958 такому ж несправедливому цькуванні за «антирадянську пропаганду».
Для багатьох людей сьогодні вірш Сосюри – просто ще один пафосний твір про те, як треба любити Україну, і, зважаючи на час та настрої, він просто губиться серед інших, не залишаючи жодного емоційного збурення. І мало хто згадує про те, що такі рядки, написані військовим кореспондентом під час Другої світової, мали право на життя у свій час – та ще й яке...
Володимир Сосюра
***
Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.
Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов'їну.
Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.
Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,
у квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячий усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…
Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,
в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих.
Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..
Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну…
Любіть у труді, у коханні, у бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою —
і вічні ми будемо з нею!
1944
