Федерико Гарсіа Лорка: Коли я помру…

19 серпня 1936 року розстріляли Поета

Влітку 1936-го Федерико був дуже сумним, розгубленим і зніченим. Він усе не міг вирішити, чи їхати йому до Гранади, як було зазвичай о цій порі, чи залишитись у Мадриді, питався поради заледве не у першого стрічного й нарешті вирішив їхати.

Рафаель Мартинес Надаль, близький друг Лорки, допоміг зібрати речі. Федерико поспішав, речі й рукописи не вміщувались у валізу. Нарешті Лорка залишив другові великий пакунок із листами та частиною рукописів. Просив спалити, якщо з ним щось станеться. Надаль був останнім, хто бачив Федерико у Мадриді.

16 липня Лорка вирушив до Гранади.

18 липня почався путч під орудою генерала Франко.

У батьківській оселі в Гранаді мало бути безпечно.Так було, аж поки 16 серпня по Федерико прийшли.

Їх чотирьох – двох тореадорів, старенького кульгавого вчителя і найгеніальнішого з-поміж іспанських поетів – розстріляли 19 серпня у Вісварі, за вісім кілометрів від Гранади.

Лорку поховали під старезною оливою, так близько від джерела Айданамар, що його плескіт поетові чути вдень і вночі. Ще ніби родичі крадькома його перевезли до родинного склепу. Насправді достеменне місце його вічного спочинку не відоме досі.

Комуністи одразу сказали, що Лорку вбили фалангісти, бо був «лівим». Інші сказали, що так місцеві землевласники помстилися батькові Лорки, з якими багатий орендар Федерико Гарсіа ворогував.

Називалися різні – фантастичні, а найчастіше романтичні – версії, що цілком відповідає пристрасно-ніжній іспанській натурі.

Але… На світанку 19 серпня 1936 року в оливковім гаю розстріляли найпристраснішого і найніжнішого з іспанців. І лише той зуміє оплакати його, хто володіє мистецтвом Канте Хондо — Глибокого Співу, прадавнього, як сама ця висушена сонцем земля…

Тут можна було би завершити. Але смерть, як інший бік життя – теж нагода. У нашому випадку – пригадати ще й того, з чиєї ласки і великого Божого дару найбільший іспанець Лорка заговорив українською. Й то так, що жоден його подих не загубився в дорозі.

Отже, Федерико Гарсіа Лорка. Переклад Миколи Лукаша.

ГІТАРА

Як заридала
моя гітара,—
розбилась досвітку
криштальна чара.
Ой заридала
моя гітара...
Хочу утішить —
надармо,
хочу утишить —
намарно.
Плаче, як вода,
що рине з яру,
плаче, як вітер,
що жене хмару.
Хочу впинити —
надармо,
вона ридає
за даллю.
Плаче пісок гарячий,
кличе біле латаття,
плаче стріла за ціллю,
вечір кличе світання,
плаче в голім гіллі
пташка остання.
А-ой, гітаро!
У серці п'ять ножів
одним ударом!

СНОВІЙНА БАЛАДА

Я люблю тебе в зеленім.
Зелен вітер. Зелен явір.
Човен в морі смарагдовім,
кінь у горах темно-ярих.
Уперезана імлою,
снить вона на верхнім ганку,
вся зелена — тіло й коси,
очі — дві срібляні склянки.
Я люблю тебе в зеленім.
В місячнім циганськім чарі
світ ще дивиться на неї,
вона світу вже не бачить.