Якось уже доводилося писати про Українське товариство охорони пам’яток історії і культури (УТОПІК). Тоді до цього спонукала дещо призабута, однак від цього не менш гнила історія зі цькуванням академіка-патріота П.Тронька, внаслідок якої Петро Тимофійович «був змушений» залишити посаду голови цієї організації, а тодішні ЦК КПУ та Радмін дістали змогу просунути «свого», зручного очільника.
Від тієї історії спливло мало не 30 років; Петра Тимофійовича усь оже шість років як немає серед нас, і, не виключено, у цьому неабияк «допомогли» ті самі компартійно-радянські начальнички, відібравши у людини достатньо здоров’я, щоб попрощатися з цим світом.
А от «зручні» люди в УТОПІКу живуть і квітнуть. Я не про автора тези, що української нації не існує, та лавреата премії з рук московського Кирила - він уже не керує процесом. Є інші не менш цікаві особистості, які ревно опікуються українськими історичними та культурними надбаннями.
На сайті «Відлуння віків» знайомимося з керівництвом ГО «УТОПІК»:
«Голова: Бур’янова Марія Іванівна, кандидат історичних наук, Заслужений працівник культури України.
Заступник голови: Пархоменко Микола Трохимович, Заслужений працівник культури України.
Заступник голови: Титова Олена Миколаївна, кандидат історичних наук, Заслужений працівник культури України.
Заступник голови: Кожушко Богдан Васильович.
Вчений секретар: Горькова Анастасія Олексіївна, кандидат історичних наук».
З публікації Богдана Андрієвича «Марне товариство» на сайті Prostir.Museum: «…Новим головою Товариства замість відомого археолога академіка Петра Толочка обрали пенсіонерку Марину Бур'янову, яка в часи комуністичної диктатури очолювала… групу лекторів Київського музею Леніна. Її заступником лишився Микола Пархоменко – інструктор Центрального комітету Комуністичної партії України. Ось така у нас декомунізація у пам'яткоохоронній сфері…»
З листа академіка П. Тронька до тодішньої заступниці Голови РМ УРСР М.А. Орлик: «Як готували цей пленум і яка міра участі в його підготовці була Ваша особисто і товаришів з відділу ЦК КПУ Іваненка і Пархоменка – нехай все це залишиться на Вашій совісті…» (пленум УТОПІК, на якому П.Т. Тронька «змусили» піти з посади голови організації, — О.Б.)
Тобто, хто є хто, зрозуміло і без коментарів…
Ні, я зараз не про люстрацію чи щось подібне. Я про звичайнісіньке, примітивне і безцеремонне плювання в законодавчу криницю.
Відомо, що українці – генетично законослухняні, це їх нинішня влада з пантелику збиває своїм правовим цинізмом. Але вони, українці — попри і всупереч — уперто хочуть жити в правовій державі. У нашому випадку вони, настирні, питають: ухвалили закон про декомунізацію (ідеться про Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», — О.Б.)? Ухвалили чи ні? А чого самі не декомунізуєтеся, закон порушуєте? І як приклад наводять — УТОПІК.
Чому? Як виявилося, ось вам пам’ятка архітектури «Готельний корпус» (корпус № 19), що перебуває на балансі Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника. Ось вам УТОПІК, яке з усіма зручностями розташувалося в цьому приміщенні. А ось — окраса і, вочевидь, гордість УТОПІКу, настінна керамічна композиція, центральними у якій є серп і молот, п’ятикутна зірка і текст: «Живи, Україно, Радянська державо, Возз’єднаний краю навіки-віків!», що є текстом гімну УРСР.
Зауважмо, що текст навіть не гімну 1978-91 рр., а того, сталінського, 1949-78 рр., де знущально згадується «возз’єднання», за яким Західна Україна з ласки «визволителів» захлинулася власною кров’ю, а сотні тисяч тамтешніх українців вирушили до Сибіру.
Цитуємо ст. 1 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки»:
4) символіка комуністичного тоталітарного режиму — символіка, що включає:
а) будь-яке зображення державних прапорів, гербів та інших символів СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних або автономних радянських республік у складі СРСР… б) гімни СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних або автономних радянських республік чи їх фрагменти…
Тепер цитуємо ст.436-1.Кримінального Кодексу України:
- Виготовлення, поширення, а також публічне використання символіки комуністичного, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів,…карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією майна або без такої.
- Ті самі дії, вчинені особою, яка є представником влади, або вчинені повторно, або організованою групою, або з використанням засобів масової інформації, —
караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої».
Отже, виходить, що Громадська організація УТОПІК, яка користується будівлею Корпусу № 19, пропагуючи символіку комуністичного тоталітарного режиму, порушує вимоги Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки»?
Ми навіть не про те, що дисертація очільниці УТОПІКу, якщо не помиляємося, називалася «Деятельность КПСС по идейно-политическому воспитанию рабочей молодежи» (на материалах партийных организаций Украины 1971—1975 гг.)», і не про те, що її заступник — колишній інструктор відділу культури ЦК КПУ, вочевидь, той самий, про кого у своєму трагічному листі згадує академік Тронько. І навіть не про те, що іншого заступника, голову Громадської ради Міністерства культури України, аж геть не кремпує пропагування забороненої символіки у його рідній організації.
Ми про те, що керівництво УТОПІК має настільки глибокі комуністичні переконання, що навіть стаття КК України не стає на заваді цьому пропагуванню, а Мінкультові це з якихось причин «до лампади». З яких?
Але завершуймо першу частину, так би мовити, «кримінально-ідеологічну».
Друга – вже без жодної ідеологічної підоснови. Факти – із Заяви Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника (березень 2016 р.)
Будівля архітектурної пам’ятки «Готельний корпус» (корпус №19) використовується Українським товариством охорони пам’яток історії та культури, як зазначається у заяві, без укладення договору оренди з Фондом державного майна України.
УТОПІК отаборився у зазначеній будівлі на підставі охоронного договору на використання пам’ятки архітектури «Готельний корпус» із Національним Києво-Печерським державним історико-культурним заповідником, укладеним 1 липня 1996 р. де-факто як договір оренди, коли майно Заповідника перебувало у комунальній власності. У пункті 4 цього договору зазначено, що будівля передається УТОПІКу згідно з розпорядженням Київміськдержадміністрації від 10.06.1996 та постановою Кабінету Міністрів України від 27.03.1996 р.
У 2010-12 рр. увесь майновий комплекс заповідника, в тому числі, звичайно, і корпус №19, було передано під управління Міністерства культури (Розпорядження Кабінету Міністрів України від 29.09.2010 № 1897 «Про передачу цілісного майнового комплексу Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника у державну власність»).
Усі орендарі, в тому числі й УТОПІК, повинні були укласти договори оренди з Фондом державного майна України. Однак, незважаючи на численні письмові звернення Заповідника, охоронці пам’яток і пальцем не поворухнули, аби привести свої орендні відносини у відповідність до чинного законодавства. Більше того, в порушення українських законів, передали майно в суборенду.
Рахункова палата і Державна аудиторська служба України переконалися в цьому наочно: перевіривши корпус №19, встановили, що чималенька будівля загальною площею 2785,15 м2 активно використовується сторонніми юридичними та фізичними особами на підставі Угод про співробітництво. Це, скажімо, ТОВ «Владіком», Центр практичної психології «Альфа-Генезис», ФОП Дульський, ТОВ «Лакі Рум», Центр досліджень енергетики, ТОВ «Єврогаз груп сервіс», ТОВ «Укрбізнесактив», ТОВ СП «Оберіг», ТОВ «Експо Софія» тощо. Виявлене зафіксовано в акті Рахункової палати України від 20.10.2015 № 05-10/03-30 та Рішенні Рахункової палати від 24.11.2015 № 9-1.
Отже, виходить, наші прихильники комуністичного позавчора передали приміщення, що перебуває на балансі Заповідника, в суборенду стороннім організаціям - без оформлення договорів із ФДМУ, тобто грубо порушуючи Закон України «Про оренду державного і комунального майна».
Як ми розуміємо, керівництво Заповідника досить довго намагалося владнати проблему через тривале (і безрезультатне) листування і з самим УТОПІК, і з ФДМУ. Коли терпець увірвався, звернулися до суду з позовною заявою щодо передачі займаних площ Українським товариством охорони пам’яток історії та культури Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику.
В судових тяганинах ні Фонд держмайна, ані представники Мінкульту законних вимог заповідника не підтримали (щоправда, згодом позиція представника ФДМУ змінилася). Увага: «післямайданні» владні структури не підтримали в суді ЗАКОННИХ ВИМОГ. Що змушує воленс-ноленс замислитися про їхню заангажованість.
За відсутності договорів оренди УТОПІКа та 12 організацій, розташованих у корпусі № 19 Заповідника з ФДМУ, Державний бюджет недоотримує доходи від оренди державного майна. Тобто не лише порушується законодавство, а й завдаються чималі збитки Держбюджету. Якщо точніше — майже 94 тис. грн. щомісяця.
На цьому тлі, погодьмося, не так уже й дивно починає виглядати ситуація навколо посади Генерального директора Києво-Печерського заповідника. Та сама, коли Мінкульт вдався до спроб зірвати конкурс на цю посаду, — вочевидь, просуваючи «свою», («зручну») людину. І це – саме у розпал реставрації Мазепинської вежі, в якій планується заснувати музей великого гетьмана; коли разом з литовськими фахівцями та меценатами почалося відновлення надгробного памʼятника Костянтину Острозькому»; коли, зрештою, було успішно проведено цілу низку заходів, покликаних повернути до Києво-Печерського заповідника українські дух і духовність.
Свого часу компартійне керівництво «прибрало» українського патріота Тронька з посади очільника УТОПІКу. Видається, патріотично налаштовані люди в керівництві Заповідника не влаштовують нинішнє, декоративно-патріотичне галузеве керівництво – аж до саботування конкурсних процедур, проте його цілком влаштовують керманичі УТОПІКу, які всупереч законодавству популяризують символіку людожерського комуністичного режиму, що найбільше лютував саме в Україні.
Щось таке згадується… афористичне. Здається, великий мудрець, патріарх Любомир Гузар, сказав: «Якщо не знаєш, о що ходить – знай: ходить о гроші». Аморальна публіка вигадала інший «афоризм», за яким «гроші – не пахнуть». І не принципово, де ця публіка нині знаходить собі затишну шпарину.
Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
