«У цих людей немає нічого святого!» – відомий і дедалі частіше вживаний вислів давно втратив свій початковий зміст, із наївного способу всовіщення перетворившись на банальну констатацію. Так, нема у них нічого святого. Точніше, їхнє святе кардинально відрізняється від нашого.
Наше святе – це наша історія, наші герої, рідна природа, яка своєю впертою – «попри все»- незнищенністю стверджує, що Україна жива і житиме.
Корупція, нажива, збагачення будь-яким побитом – їхнє святе, їхнє все, й ради свого «всього святого» вони підуть потоптом . Точніше, вже пішли, ідуть і зупинятися не мають наміру.
«Вони» – це ті, хто цинічно торгує нашою країною, прикриваючи свої непотребства псевдопатріотизмом. Вони – близькі нинішній владі соціально і рідні ментально…
Все почалося з палкого бажання компанії «Миронівський хлібопродукт» («Наша Ряба») на чолі з Героєм України п.Юрієм Косюком – особою, подейкують, вельми наближеною до п. Президента П.Порошенка – «зайти» на благодатні терени Черкащини. «Інвесторові» подекуди викотили гарбуза. Як от мешканці Кам’янського району, де райрада проголосувала проти будівництва курників.
Тоді дочірнє підприємство «Нашої Ряби» з символічною назвою «Перемога Нова» заповзялося споруджувати пташники – загалом на 2 мільйони курячих голів – на славетній козацько-гетьманській Чигиринщині. Найбільша у Європі (відчуваєте розмах?) птахофабрика мала постати на землях Рацівської сільради. Сільська голова та деякі інші прихильники проекту запевняли, що птахофабрика – справжній порятунок: інвестор, мовляв, і робочі місця для тутешніх у своїх курниках створить, і водопостачання та освітлення налагодить, і ще зробить цілу купу «дармового» добра. Дехто, ніде правди діти, на це й «купився».
Громадська організація «Чигиринська народна рада» виступила проти. Бо нормальна людина не може промовчати, коли на могилах національних героїв лаштують курники. Крім того, фахівці зазначають, що діяльність промислових птахокомплексів є вкрай небезпечною для екології та здоров’я всього живого, насамперед – людини. Всесвітня організація охорони здоров’я стверджує, що через стічні води птахокомплексів, насичені безліччю шкідливих речовин – від лікарських та дезінфікуючих – до нітратів та небезпечних мінеральних і органічних сполук – передається понад 100 різних захворювань.
Минуло два роки, відколи триває боротьба людей за право жити в людських умовах. Протестувальників залякували: жорстоко побили голову Яснозірської сільради Василя Ткаченка ( тоді народний депутат України Микола Томенко вимагав від міністра Авакова взяти розслідування обставин злочину під особистий контроль, було розпочате кримінальне провадження за статею «хуліганство». Потім, здається, «затихло все»).
Провідні діячі української культури Дмитро Павличко, Юрій Мушкетик, Іван Драч, Борис Олійник, Василь Шкляр закликали владу і громадськість не допустити, щоб «Наша Ряба» стала «символом руйнування національних святинь». Парламентська газета «Голос України» оприлюднила заяву корифеїв українського письменства, в якій вони наголошували: «… олігархи задумали побудувати на березі Дніпра, неподалік національного історико-культурного заповідника “Чигирин”, резиденції гетьмана Богдана Хмельницького, фортеці гетьмана Петра Дорошенка, етнографічно-туристичного комплексу “Козацький хутір ”та дитячого оздоровчого табору, 114 курників на 2 мільйони голів птиці.
…Реалізація цього екологічно злочинного проекту завдасть непоправної шкоди досі чистій природі Чигиринщини, пам’яткам історії, культури, археології, гідрології. Концентрація у повітрі, грунті і воді сотень тисяч тонн небезпечних хімічних сполук, курячого посліду і пилу, тваринних вірусів отруїть довкілля, ґрунтові води, підірве здоров’я людей.
…За кількістю історичних, археологічних, природних пам’яток легендарному урочищу Холодний Яр немає рівних в Україні. Місця, де починалися південні рубежі Київської Русі, де розгорілися Хмельниччина, Гайдамаччина, де зі зброєю у руках і прапором “Воля України або смерть!” до останнього подиху билися з ворогом захисники УНР, де й досі височіє тисячолітній велет, дуб Максима Залізняка, щороку відвідують сотні тисяч туристів з усіх куточків країни та з-за кордону. Для молоді Холодний Яр — символ сили й незламності українського духу. Символ державності, волі і свободи.
Спорудження на могилах героїв України курників — не просто помилка. Це нахабний цинізм. Це зневага до історичної пам’яті та національної гідності. Це плюндрування землі, де творилася українська нація, історія і держава»…
Коли мешканці Чигиринщини масово вийшли на протестні акції проти «курячої мафії», на сесії Черкаської облради ініціативна група «курячих прихильників» виступила за побудову курників. У Рацевому почали збирати підписи на підтримку «дармового сиру».
Власник «Нашої Ряби» Ю.Костюк згодом, ділячись планами на 2016 рік, сказав, що інвестицій у нове будівництво не буде. Як виявилося, лише на деякий час. Але про це трохи згодом.
А тепер завітаємо на Канівщину, до заповідного Шевченкового краю, де «Їхня Ряба» інтенсивно набирає вагу. Твердження, що компанія фактично захопила Канівщину, мабуть, не буде перебільшенням. Вулицями «української духовної столиці» безперестану гасають, смердючи, вантажівки з курями, що їх везуть на забій. Люди розповідають, що є села, просто зусібіч оточені курниками. До того ж куроводи використовують не дніпровську, а підземну воду, про що свідчать водонапірні вежі біля цехів. У результаті з людських криниць «утікає» вода. Якщо згадати, що і вся Канівщина п’є підземну воду, стає зрозуміло: не за горами час, коли мешканці потерпатимуть від спраги.
І от на цьому тлі вигулькує ініціатива «друзів і прихильників Ряби»: домагатися визнання Чернечої гори та Шевченківського національного заповідника об’єктом Світової спадщини ЮНЕСКО.
Мова не про саму ідею, вона аж геть не нова: без малого 30 літ як Шевченківський заповідник перебуває в переліку 15 об’єктів-кандидатів до Світової спадщини. Дивує інше: теперішні палкі «борці за спадщину ЮНЕСКО» вусом не моргнули, коли при самісінькій Кобзаревій могилі будувався бюджетним коштом найдорожчий у світі вертодром для Януковича. Може, хтось із них бодай так ось-о: «Хлопці, та що ж ви робите? Та це ж світова спадщина!»? Ні мур-мур! Тепер слід Януковича здимів, а вертодромом, кажуть, користуються «курячі барони», щоб до своїх курей літати.
Смію припустити, що й дислокування шкідливого птаховиробництва , перепрошую, під носом у Тараса Григоровича, теж не викликала у нинішніх ініціативних персонажів жодного заперечення.
То що ж криється за цією раптовою боротьбою «курячих друзів» за Світову спадщину ЮНЕСКО, надто – на тлі болючих і дедалі глибших проблем, до яких призводить курникова експансія? Може, вони сподіваються, що на об’єкт Світової спадщини надходитиме фінансування, яким можна буде покривати величезні збитки, котрих зазнає край через шкідливе виробництво? А може, це просто відвертання уваги громадськості, яка дедалі голосніше протестує проти геноциду під гаслом «усе для курей»?..
Ось тут варто повернутися до питання «деокупації» Чигринщини. Вже говорилося, що боротьба громадськості за рідний край (звучить трохи пафосно, але цілком відображає реальну картину) триває від 2015 року. 28 листопада на сесії Черкаської обласної ради депутатка і колишня голова ради Валентина Коваленко оприлюднила звернення мешканців Чигиринського району до депутатів з вимогою сприяти зупиненню робіт зі спорудження пташників, винести питання на загальне громадське обговорення та провести службове розслідування дій місцевої влади, яка всіляко сприяє небезпечному «пташництву».
В.Коваленко повідомила, що громада передала їй інформацію, за якою курники, всупереч чинному законодавству, розташовуватимуться у місті Чигирині, а також у селах Рацево, Вітове, Красносілля, Тіньки, Орбіта на відстані менше 3200м. Депутатка звернулася до прокуратури та поліції з вимогою розслідувати проблему на предмет законності будівництва птахопідприємств.
А за тиждень до того Черкаське обласне управління архітектури та містобудування затвердило план будівництва. Проігнорувавши зауваження громадськості, не зважаючи на протести, порушуючи, як стверджують активісти, цілу низку вимог законодавства та нормативних документів. Голова Чигиринської Народної ради Павло Романенко наголошує, що план виготовлений не на основі районної схеми планування, за якою на території Рацівської сільради не передбачено жодних курників. Також від пташників до водозаборів має бути відстань не менше 3200м, насправді ж, за словами П.Романенка, вона становить лише один кілометр.
Тим часом «Рябині» менеджери та місцева влада твердять, що будівництво на Чигиринщині найбільшої в Європі птахофабрики – позитив. Насамперед – для місцевих мешканців. Це, мовляв, аж 500 робочих місць із зарплатнею, соціальним пакетом, ба навіть, за словами В.Гринюка – директора «Перемоги Нови» («дочки»«Миронівського хлібопродукту» («Наша Ряба»), що орудує на землях Рацівської сільради, – «плюс … додаткове виділення м’яса бройлера, яєць».
Тож виходить, що змучені нестатками люди готові будуть продати своє та дітей-онуків майбутнє за гроші, котрі для курячих магнатів – копійки, та за «виділені» курятину і яйця?
І все ж… Люди дедалі більше гуртуються навколо Чигиринської районної Народної ради – громадської організації, що захищає край від «курячих окупантів». Чи відреагує нарешті влада?
Хотіла було написати, що Чигирин є тестом для влади. Не стільки для місцевої – з нею, здається, все зрозуміло – скільки для центральної, для наших «вишиваних патріотів». Адже, за словами Івана Петровича Котляревського: «Любов к Отчизні де героїть, там сила вража не устоїть».
Одначе, зрештою, про які тести може йтися? В рекордно коротнкі терміни навіть ті, хто тішилися якимись ілюзіями, дістали чимало чудових нагод переконатися, що для друзів нинішньої «торгуючої влади» наші національні святині важать рівно стільки, скільки з них можна дістати зиску.
У них, тобто у влади та її «наближених», таки немає нічого святого. Тому і врятувати Чигиринщину намагаються не владці, а люди, для яких святинями є гетьманська слава й Холодноярська республіка, і рідний край, і Україна. Не сподіваючись на жодних «царя та бояр», вони самоорганізовуються. А від самоогранізації, як вважав мудрий Микола Амосов, залежить, чи буде Україна. Політикам же (якщо вони не крикуни, що тільки й шукають, де б «засвітитися», а справжні захисники народу) слід бути в одному шерегу з цими сміливцями.
І наостанку: нищення безцінних історичних реліквій, плюндрування святинь, які становлять осердя національних світобачення і світосприйняття – це замах на світоглядні й ментальні цінності нації. Цьому немає пробачення. А неспротив і замовчування цього злочину – рівнозначні самому злочинові.
Олена Бондаренко
