president.gov.ua
Лідер політичної партії “Рідна країна” Микола Томенко звернув увагу на систематичне порушення законодавства державними установами під час оприлюднення біографій кандидатів на ту чи іншу посаду.
“Така історія сталася під час призначення виконуючого обов’язки директора Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Олександра Рудника, коли Міністерство культури України відмовилось надавати автобіографічну інформацію про призначеного поза конкурсом в.о. керівника, – повідомив Микола Томенко. – Схожа ситуація склалася нещодавно і з призначенням директора департаменту туризму та курортів Мінекономрозвитку Оксани Сердюк. Тобто тенденція вимальовується досить неприємна – влада не бажає, щоб суспільство знало хто саме та з якими заслугами, освітою, досвідом знаходиться на державних посадах та керує державними та комунальними установами і підприємствами.”
Як на підставу для відмови у наданні таких даних чиновники вказують на вимоги Закону України «Про захист персональних даних», відповідно до якого поширення персональних даних відбувається за згоди особи – суб’єкта персональних даних.
Даючи правову оцінку такій ситуації, юрист Віктор Марусиченко зазначив, що в даному випадку посадовці дозволяють собі нехтувати вимогами чинного законодавства щодо поширення таких даних.
Персональними даними, згідно Закону України «Про захист персональних даних», є «відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована». Чіткого переліку таких даних Закон не містить, але, якщо виходити з логіки Закону, це дані, з яких чітко можна ідентифікувати особу, такі як:
- повне ім’я (якщо воно ще не поширене);
- індивідуальний податковий номер;
- адреса місця проживання/реєстрації;
- паспортні дані;
- дата народження;
- місце народження.
Подібний перелік містить і Закон України «Про інформацію», відповідно до частини другої статті 11 якого, до конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, а також адреса, дата і місце народження.
Що ж конкретно пише стаття статтю 14 Закону України «Про захист персональних даних», на яку так зручно посилатись чиновникам? Отже: «1. Поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за згодою суб’єкта персональних даних.
- Поширення персональних даних без згоди суб’єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
- Виконання вимог встановленого режиму захисту персональних даних забезпечує сторона, що поширює ці дані.
- Сторона, якій передаються персональні дані, повинна попередньо вжити заходів щодо забезпечення вимог цього Закону».
Тобто, саме частина перша вказаної вище статті Закону і є достатньою, на думку посадовців, підставою, щоб зробити будь-які біографічні власні дані мало не державною таємницею.
Але, відкриваємо Закон України «Про доступ до публічної інформації», а саме частину третю статті 101, і читаємо: «публічна інформація, що містить персональні дані фізичної особи, оприлюднюється та надається на запит у формі відкритих даних у разі додержання однієї з таких умов:
1) персональні дані знеособлені та захищені відповідно до Закону України “Про захист персональних даних”;
2) фізичні особи (суб’єкти даних), персональні дані яких містяться в інформації у формі відкритих даних, надали свою згоду на поширення таких даних відповідно до Закону України “Про захист персональних даних”;
3) надання чи оприлюднення такої інформації передбачено законом;
4) обмеження доступу до такої інформації (віднесення її до інформації з обмеженим доступом) заборонено законом».
Оскільки норма Закону вимагає дотримання лише однієї із вище перерахованих умов, то відповідно до першої умови, суб’єкти владних повноважень все ж таки мають змогу та повинні надати запитувану інформацію щодо автобіографічних даних. Для цього необхідно лише знеособити персональні дані (вилучити відомості, які дають змогу прямо чи опосередковано ідентифікувати особу) із запитуваної інформації.
Також, юрист наголошує, що публічна інформація – це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Лідера партії “Рідна країна” Микола Томенко також наголосив, що Статтею 8 Закону України «Про державну службу» прямо передбачено обов’язок державного службовця надавати публічну інформацію.
“Відмова у наданні автобіографічних даних або автобіографії державного службовця, за дотримання вищезгаданих умов, порушує вимоги чинного законодавства, що регулює доступ громадян до інформації. Очевидно, що Уряд навмисне засекречує інформацію про людей, яких беруть на роботу і “для своїх” відмінив дію Закону “Про доступ до публічної інформації”. Сподіваюсь, Гройсман пояснить на підставі яких документів засекречує біографії людей, яких призначає на серйозні державні посади?”
