mi100.info
87-річна Анна і 91-річний Танасій Замореняки із віддаленого карпатського села Великий Грамітний кажуть, що саме щирі почуття дають їм наснагу та сили проживати кожен день сповна.
У такому поважному віці обоє не сидять склавши руки — утримують курей, корову, косять траву, сушать сіно. А пані Анна готує для великої родини свої фірмові страви — голубці та холодець.
Мої батьки народилися у Грамітному, обоє – із поважних заможних родин.
— розповідає донька Параска.
Якось Танасій дізнався про Анничку та пішов “у вивідки” — аби переконатися, чи справді Анна така гарна та роботяща, як про неї в селі кажуть.
У ті часи парубки до дівчат соромилися ходити, — мовить пані Параска. — Тато дуже боявся заходити до Анни, аби по селу плітки не ширилися.
І пропала парубоцька воля та спокій аж донині, – сміється пані Параска. – Танасій прийшов до свого тата і сказав, що хоче сватати Анну. А якщо батьки не погодяться, то піде з дому. Дід дав благословення. Моїй мамі також сподобався поставний, вродливий парубок, ще й письменний, бо ж закінчив сім класів. А мама ходила до школи лише рік – читати, писати та рахувати навчилася сама. Знаєте, на батька не одна дівчина задивлялася, але Бог подарував йому Анничку. Донині живуть щасливо.
Весілля в Анни й Танасія було велике. Наречена мала казковий одяг. Її плечі прикрашала біла вовняна накидка — гугля, що було на ті часи ознакою неабиякої заможності. Після вінчання — набутки — частування та гуляння. На столах — салат із буряків, голубці, холодець, кукурудзяна каша з кисляком та декілька пляшок горілки — небачена на той час розкіш!
Молодята почали господарювати в хаті Анни, де й донині живуть. А діточок їм Бог дав аж після дев’яти років спільного життя. Нині Замореняки мають доньок Параску й Василину, сина Василя, шестеро онуків та десятеро правнуків.
Танасій працював лісорубом, згодом — лісником, Анна гнула спину в колгоспі, виховувала дітей, онуків, правнуків. А ще встигала шити, вишивати, варити, худобу й городи порати. За словами пані Параски, батьки завжди жили у мирі й злагоді, хоча й бували суперечки та батькові ревнощі.
Але мама – дуже розумна жінка, завжди батькові поступалася, – мовить донька. – І нині каже, що у біблії написано, аби жінка чоловікові корилася. Це не означає, що треба все сліпо виконувати та своєї думки не мати. Але потрібно бути дорою, лагідною, деколи й хитрою. Тата вона дуже шанує, молиться за нього. А батько без своєї “солодкої Аннички” також нікуди. Коли мама ще в молоді роки хворіла, він сам порався у господарству, відправляв нас до школи і до мами в лікарню поспішав, аби побачити, аби за руку потримати, аби слово з її уст почути. Тоді і йому легше ставало, звідкись й сили бралися.
“Яка ж таємниця подружнього життя ваших батьків?” — запитую жінку.
Вони створені Всевишнім одне для одного, – усміхається пані Параска. – Батьки плекають любов, повагу, довіру. І вдячні Богові за свою родину. А ще мріють відсвяткувати 100 років щасливого подружнього життя.
