«Могутнiсть мови – це духовна могутнiсть народу. Народ дає мовi силу й красу. Вiн сам у пiснях творить зразки неперевершеної поезiї, а його генiї й таланти високо пiдносять авторитет рiдного слова, вплiтаючи у вiнок своєї i свiтової культури найпишнiшi троянди.»
Микита Шумило. «Могутня й чарівна»
Це цитата зі статті, за котру автора переслідували — під час відомої «відлиги». 1 грудня 1964р. Андрій Скаба, на той час секретар з ідеології, в доповідній на адресу ЦК КПУ писав, що «…окремi представники творчої iнтелiгенцiї… пiд впливом боротьби з культом особи… пiдпiльно, а то й публiчно вимагають перегляду нацiональної полiтики Ко-мунiстичної партiї, яка нiбито зараз не вiдповiдає ленiнському вченню про нацiї i нацiональну культуру. Особливо бурхливу «дiяльнiсть» у цьому вiдношеннi розгорнули письменники Антоненко-Давидович, Шумило, Дзюба, Назаренко та iн.»
Справді, «відлига» не стосувалася національного питання. Тож коли влада почала озвучувати ідеї «мовної оптимізації», що полягала у зменшенні обсягів друкованої продукції українською, закритті українських шкіл тощо, — письменник звитяжко став на захист рідної мови. Тодішні статті М.Шумила «Любов до рідної мови» та «Могутня та чарівна» набули широкого розголосу. Їх вдячно перечитували тисячі українців, а водночас – вони «надихнули» компартійних керманичів та кадебістів на звинувачення автора в «українському бурджуазному націоналізмі». Від цькувань Микиту Шумила захистив Олесь Гончар…
Микита Михейович Шумило народився 10 червня 1903 р.у великому селі Михайлівці Кам’янського району на Черкащині, в селянській родині.
По закінченні школи навчався у Черкаському педагогічному технікумі, згодом заочно закінчив три курси Харківського інституту соціального виховання. Протягом десяти років вчителював у сільських школах на Черкащині та в Харкові (тут, до речі, мешкав у відомомому будинку «Слово»). Належав до спілки селянських письменників «Плуг», до якої, серед інших, входили Г.Епік, В.Вражлививй, В.Сосюра, І.Сенченко.
1939р. закінчив сценарний факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії.
У роки Другої світової війни був військовим кореспондентом. Під час боїв на Одері дістав тяжке поранення. Нагороджений орденами та медалями.
По війні працював заступником головного редактора газети «Літературна Україна».
Талант Микити Шумила – багатогранний і різнобарвний: прозаїк, сценарист, журналіст, літературознавець і літературний критик, перекладач. Автор численних книг прози та нарисів, найвідоміші з яких — «Голубий зеніт», «Щедрі серцем»; повісті «Прокурор республіки» та «Я твій брат»; збірка оповідань для дітей «Де ти, моя чаєчко?» та «Пам'ятливий горобчик»; літературно-критичний нарис «Олесь Гончар».
М.Шумило багато працював як перекладач. Переклав українською мовою російські повісті Т. Шевченка «Княгиня» і «Музикант», роман М. Старицького «Останні орли», роман В. Некрасова «В окопах Сталінграда» та «Думи і серце» М. Амосова, твори В. Бикова, Ч. Айтматова, Ф.Абрамова.
За його сценаріями на Київській кіностудії було знято художній фільм «Якщо любиш», а на «Укркінохроніці» — стрічки «Пісня про Україну» та «Біля Диканьки».
Відомі прекрасні есе М.Шумила, присвячені творчості Т.Шевченка, В. Стефаника, С. Васильченка, А. Тесленка, П. Тичини, Ю.Яновського та батьох інших українських письменників. Одна з кращих його публікацій присвячена Ліні Костенко.
М.М. Шумило помер 8 березня 1982 р. в Києві. Похований на Байковому цвинтарі.
Залишилися книги, статті, добра пам’ять про справжнього патріота своєї рідної країни. Залишилися палкі слова, звернені й до нас, нинішніх: «Дорогий мiй сучаснику! Як же нам треба плекати кожне слово рiдної мови, передане у спадок нам вiд багатьох-багатьох попереднiх поколiнь! В ньому зберiгається тепло їхнього дихання. Хай же й наше тепло його зiгрiє».
Підготувала Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
